В Україні 20-х років Володимир Кирилович Винниченко (1880—1951) був найпопулярнішим з усіх письменників, як класиків, так і сучасних, найчитабельнішим. Щє у 1909 р. М. Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка Кого купують? Знов Винниченка». Він уже на І курсі юридичного факультету Київського університету був ув'язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії. Розповсюджував заборонену літературу, дезертирував з армії, півтора року сидів у камері-одиночці, брав участь у першій революції 1905 р. Потім — еміграція, проживання в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. Нелегально повертається для політичної роботи в Україну, переховується від поліції як на батьківщині, так і в Москві.
Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто зі скарбниці національної культури, його твори вилучено з бібліотек, а на його ім'я було накладено табу. Та, нарешті, настав час, коли можна і говорити про В. Винниченка, і читати його твори, і глибоко вивчати його життя і творчість. Вимушена еміграція жалем, тугою озвалася у серці письменника, але була надзвичайно плідною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повісті, оповідання, драматичні твори, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, бунтівливий дух революціонера в житті та в літературі. Він бачив і сприймав життя в усій повноті його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх творах емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв.
Свій твір "Перехресні стежки" І. Франко друкував на сторінках львівського журналу "Літературно-науковий вісник" упродовж 1900 року. Кілька років, що передували роботі над ним і дали авторові матеріал для сюжету повісті, були в його житті надзвичайно драматичними. Одним з важких випробувань, що випали на долю Франка, був остаточний розрив з його коханою - Ольгою Рошкевич, листування з якою тривало цілих двадцять років. Історія їхнього кохання знайшла своє відбиття у показі любовної драми Рафаловича і Регіни в "Перехресних стежках".
Хлопчик Василько нетерпляче чекав Різдва. Батько пообіцяв йому справжню ялинку! Хлопчик доглядав деревце, пестував його. Дуже скоро це зимове диво повинне було прикрасити оселю. Але через нестатки напередодні Різдва довелося продати лісову красуню — ялинку.
Творчість Лесі Українки завжди була тісно пов'язана з життям і соціальними та національними визвольними змаганнями народу, виконувала активну громадянську функцію у цій боротьбі. Геніальна дочка свого народу, Леся Українка добре розуміла, яке велике значення в духовному розвитку суспільства має національна ідея, тому й звернулася у своїй творчості до історії України. Один із таких творів — драматична поема "Бояриня", яка була написана 1910 року, коли письменниця перебувала на лікуванні в Єгипті.
В. Сосюра — поет, народжений буремною епохою 20 років XX століття. І ця епоха, з її складнощами і мінливостями, не пройшла повз творчість поета. «Червона зима» — це поема про громадянську війну в Україні, про поета та його участь у подіях тих років. Тому поема багато в чому автобіографічна.
I. Творчість Ю. Федьковича — протест проти соціальної нерівності (відображення проблем буковинських селян, трагічної долі гуцулів, возвеличення волелюбства).
Юрій Федькович написав понад 60 прозових творів — повістей, оповідань, казок, жартів. У цих творах знайшли відображення родинно-побутові проблеми буковинських селян; безправ'я пригнобленого чиновниками, куркулями трудового народу; трагічна доля гуцулів — жовнірів цісарської армії. У кращих своїх творах письменник підносив голос протесту проти соціальної і родинної нерівності, возвеличував волелюбство, опоетизував гордих і сильних людей.
Василь Стус, який досліджував творчість Павла Тичини, писав: "Доля Тичини воістину трагічна. В історії світової літератури, мабуть, не найдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням".
Наприкінці Великої Вітчизняної війни В. Сосюра написав вірш "Любіть Україну". Вірш згодом увійшов до збірки "Щоб сади шуміли". Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного краю автор поезії натхненно прославляє свою велику любов до Батьківщини. Він відтворює образ "вишневої" України, змальовує красу її природи, звитяжну історію, волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою. У цьому вірші вилились думки і почуття, що сповнюють серце кожної людини, у ньому просто і задушевно передано те, що ми не раз відчуваємо, та не завжди можемо висловити своїми словами.
