На початку своєї творчості Т. Шевченко був щирим прихильником романтизму. На його ранню творчість мали великий вплив російський поет-романтик В. Жуковський і польський поет А. Міцкевич. Подих романтизму бачимо у Шевченкових баладах, з яких "Причинна" й "Тополя" належать до найраніших його творів. До балад Шевченко повертався і на пізніших етапах творчості. Тоді й з'явилися його неперевершені твори, сповнені жалю і турботи про жіночу долю, — "Утоплена", "Лілея", "Русалка" та інші.
Володимир Винниченко увійшов в історію української літератури не лише як талановитий прозаїк, але і як видатний драматург. Написані ним двадцять чотири п'єси були для українського театру революційними як щодо тематики, так і щодо драматургічної техніки. І це була на той час нагальна потреба. Минув блискучий романтичний і соціально-побутовий "театр корифеїв", минув соціальний театр Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) — виник запит на чергове оновлення. Тим більше, що на європейських сценах утвердилася "драма ідей", дискусійна драма. Винниченко підтримав діалог.
Показати, виразити людське — саме таким бачив завдання мистецтва В. Винниченко. Письменник змальовує не світ, не навколишнє середовище, а світ у людині, переживання, котрі говорять зсередини своїм голосом. Світ Винниченкових творів цілком матеріальний і не містить символічності та завуальованості. Саме цим і приваблює читачів, які знають його не тільки як чудового письменника, а й драматурга. Його твори відіграли важливу роль у культурному відродженні українського театру. Своєю формою і змістом вони створили національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — творів Г. Ібсена, А. Чехова, К. Гауптмана.
Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ'яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п'єси "Сватання на Гончарів-ці" та "Шельменко-денщик" досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.
Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Творчість поетеси — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За своїми ідейно-художніми якостями, рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.
Художній світ баладної пісенності. (Це епічний світ незвичайних, переважно драматичних і трагічних доль звичайних людей. Кожна балада розповідає про високу й мудру народну етику людських стосунків, обстоює свободу і справедливість, вірність і чесноти. Завдяки загальнолюдському звучанню балади здавна були популярними серед народу.)
Якось Олександр Блок сказав про те, що кожній епосі властиві особливі ритми, а поети є відтворюваними цих ритмів. Кожен з них (чи то поет, чи то прозаїк, чи то драматург) має своє творче обличчя, яке ми називаємо індивідуальним стилем письменника-Твори митців визначаються своєрідністю, неоднаковими мотив"" ми і проблемами, яскравою оригінальністю.
Усі ми знаємо Тараса Григоровича Шевченка як українського народного письменника, справжнього патріота своєї нації. Майже усе написане ним було присвячене Україні, яку поет змальовував з великою любов'ю. Його заклик "Свою Україну любіть" проходить червоною ниткою через усю його творчість, так само, як мотив ненависті до поневолювачів рідного народу. Але чи є це підставою вважати, що Шевченко ставив свою націю понад усе?
Потаємні почуття, споконвічні прагнення, народні цінності пробуджувались в українських селян із приходом до їхньої хати старця-сліпця кобзаря, що протяжним, журливим, але до болю близьким і знайомим мотивом народної думи наповнював повітря теплих надвечір'їв трудового дня запахами рідної землі, подвигів її звитяжців, тяжкої долі, солодкої муки, гіркої науки. І ось, навколо кобзаря вже зібралася чимала сільська ватага, об'єднавшись у єдину духовну спільність завороженого, уважного слухача.
Усі матері завжди бажають своїм дітям щастя, але по-різному. Хтось намагається приховати правду про життя, зробити вигляд, що навколо все гаразд, а хтось, навпаки, готує дітей до зустрічі з труднощами у дорослому житті.
