Покликання митця — служити народові так, щоб зберігати його пам'ять, утверджувати милосердя й бути на сторожі цінностей людини. Недостатньо лише закликати до милосердя, інколи треба показувати немилосердне лице жорстокості, щоб пробудити огиду до такого явища та не допускати його в реальному житті. Писати такі твори важко, особливо тоді, коли є власний досвід у переживаннях якихось життєвих катаклізмів.

Степан Васильченко, письменник і учитель, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів.
Вболіваючи за долю малечі з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами... Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя...

"Дорога серця" Ольги Кобилянської (одна з найосвіченіших жінок свого часу, видатний художник слова, до останку віддавала себе літературі; слово — найвища її любов, смисл життя; кожна героїня — часточка її душі, її серця; про свої твори писала: "...вони йшли дорогою серця...").

Кожна мати бажає для своєї дитини долі, кращої за свою. У колискових піснях звертання до своєї крихітки ненька передає всю любов свого щирого серця.

Син України — Андрій Самійлович Малишко — зробив великий внесок у духовну скарбницю свого народу. Народжений у бідній селянській родині, він завжди прославляв людину праці — хлібороба, тесляра, учителя, безмежно любив свою яворову батьківщину — Україну. Цими ж рисами наділені його герої: Хома Метелик, Докія Петрівна, Трохим Іванович, мати — Ївга Базилиха.

Олександр Довженко — самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Його режисерська майстерність особливо яскраво виявилася в кіноповістях, яким притаманне поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, реалістичних подробиць з узагальнено-символічними образами, епічної розповіді та "вогняної патетики"."Україна в огні" — це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали.

Про Олександра Довженка сучасники розповідають, що він дуже любив красивих людей. І красу він сприймав не тільки вроджену, він любив усе красиве в людині: поведінку, чемність, охайність, особливо ж його приваблювали люди з красивою доброю душею. Тож не дивно, що він у своїй творчості обстоював людину як неповторну особистість з її внутрішнім світом і, головне, з її почуттям власної гідності.

1943 рік. Українські міста і села палають у вогні, перетворюються на руїни. Народ переживає трагедію, коли наші війська змушені були тимчасово відступити. Почалася довга окупація, яка спричинила партизанську боротьбу.

I. Історична основа драматичної поеми "Бояриня". (Леся Українка у поемі "Бояриня" показала драматичні події XVII століття, коли Україна переживала складний історичний період, який пізніше було названо Руїною. Після приєднання до Московії Лівобережна Україна переживала посилення колоніального закабалення, українці не хилили голови. Гетьман Дорошенко очолив боротьбу за визволення України з-під гніту, але й серед українців знаходились люди, які були готові коритися, хилити голову перед сильним сусідом.)

Тема жінки в суспільному й особистому житті розроблялася багатьма українськими письменниками. Доля матері-кріпачки показана у творах Т. Шевченка, продовжували розробляти цю тему і Марко Вовчок, і Панас Мирний, і С. Васильченко, і А. Тесленко та інші письменники. Доля жінки в кінці XIX століття і початку XX цікавила й розроблялась і О. Ю. Кобилянською.