Доля Оксани - головної героїні драми Лесі Українки "Бояриня" (план).
I. Історична основа драматичної поеми "Бояриня". (Леся Українка у поемі "Бояриня" показала драматичні події XVII століття, коли Україна переживала складний історичний період, який пізніше було названо Руїною. Після приєднання до Московії Лівобережна Україна переживала посилення колоніального закабалення, українці не хилили голови. Гетьман Дорошенко очолив боротьбу за визволення України з-під гніту, але й серед українців знаходились люди, які були готові коритися, хилити голову перед сильним сусідом.) II. Життєва трагедія Оксани - доньки козацького старшини Олекси Перебійного. 1. Заміжжя Оксани. (Оксана покохала московського боярина Степана, який здавався їй щирою, доброю, лагідною людиною. Батько Степана - козацький старшина, але присягнув московському цареві і переїхав до столиці. Туди ж після весілля виїхало і молоде подружжя.) 2. Моральні страждання молодої українки Оксани на чужині. (Оксана вірила, що на чужині коханий чоловік буде оберігати її і захищатиме інтереси України. Але молода жінка була прикро вражена поведінкою Степана, його рабською покорою царським прислужникам. її спантеличило прохання чоловіка цілуватися із запрошеними в дім боярами, розгнівила вимога не приймати листів від "братчиці" - товаришки з України, не "озиватись" до брата Івана. Та найбільше її вразило те, що Степан відмовився допомагати Україні. Від усього цього Оксана почуває себе нещасною. їй здається, що її руки заплямовані іржею: От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так... немов якась іржа... як на старих шаблях буває, знаєш?) 3. Невідома хвороба Оксани. (Оксана жила в достатку, поруч із коханим чоловіком, але була відірвана від рідної землі і відчувала себе дуже хворою. Ця невідома хвороба - ностальгія. Туга за Батьківщиною зробила молоду жінку слабкою, вона ледве зводить дух, найменше зусилля виснажує її.) III. Вина Оксани і Степана та кара за цю провину. (Молоде подружжя душила "змора". Вони не змогли протистояти життєвим обставинам, розірвати пруття золотої клітки. "...Не ростуть квітки в темниці", - говорив Степан, з тривогою вдивляючись у помарніле обличчя Оксани. Доля покарала їх обох: Оксана змирилася зі смертю, а Степан довіку каратиметься, мучитиметься за втраченою дружиною.)
