Субота, 30.11.2024, 10:30
Вітаю Вас Гість | RSS

Твори на підмогу!

Збірник творів

Головна » Українська література

У категорії матеріалів: 3577
Показано матеріалів: 641-650
Сторінки: « 1 2 ... 63 64 65 66 67 ... 357 358 »
Перше кохання буває тільки раз у житті, тому і називається першим. Коли воно зненацька настигає людину, та наче божеволіє, не розуміючи, що нею сталося. Неначе змінюється увесь світ, відкриваються нові горизонти, зовсім іншим здається життя. Людина починає відкривати саму себе, дивуючись чудернацьким змінам. І добре, якщо кохання виявиться взаємним, інакше це може привести до зовсім несподіваних наслідків. Або якщо одна людина кохає іншу більше за життя, але не отримує стільки ж кохання у відповідь. Дуже важко їй жити з цим, проте кохання — непідвладне для людей "явище".

Коли зав'язуються перші паростки кохання, то людина повністю змінює своє життя, їй здається, що до цього моменту вона навіть і не жила, а існувала дуже далеко від справжнього, вируючого життя. Людина намагається бути ближче до предмету свого кохання, хоче бачити його щодня, щогодини, щохвилини. І зовсім неважливо, де знаходиться предмет кохання. Набагато важливіше, чи хоче він того ж самого, чи вміє він кохати, чи тільки хоче повністю панувати над почуттями щирого закоханого. Так, як в оповіданні Григора Тютюнника "Зав'язь".

Восени 1843 р. Шевченко побував у Суботові, колишній резиденції Богдана Хмельницького, змалював козацькі хрести на полях, збудовану гетьманом церкву і розриті підземелля - рештки колишніх гетьманських палат. Спокушені переказами про те, що перед смертю гетьман заховав там великі скарби, можновладці спорядили до Суботова експедицію, яка перерила все село, поруйнувала гетьманські льохи, потривожила козацькі кістки, але ніякого золота так і не знайшла.

О. Довженко приніс у наше кіно і літературу дух творчого неспокою. Його називали поетом і водночас політиком кіно. Сам кінодраматург казав, що свої картини "писав з гарячою любов'ю, щиро..."

У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.

Сильна духом людина завжди викликає до себе повагу, у які б часи вона не жила. Я, наприклад, захоплююся тим, що двадцятип'ятирічний юнак, зазнавши стільки лиха у сталінських катівнях, може не занепасти духом, не втратити природної життєлюбності, залишитися вірним сином своєї сонячної України. Ця мужня людина — мій улюблений герой Григорій Многогрішний, головний персонаж роману Івана Багряного "Тигролови".

Уся творчість письменника І. Багряного — це утвердження українського оптимізму: "Ми є. Були. І будем ми!" Ніхто інший так логічно й художньо переконливо не відповів на просторікування щодо меншовартості, другосортності, інтелектуальної безликості української нації, безперспективності її у розвитку світової цивілізації, як це зробив І. Багряний. Письменник на власному прикладі переконався у несправедливості авторитарної влади, тиранії.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів. Ми можемо втішатися і пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.

Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку XX століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художнього осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. «...Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, іцо може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Стефензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм.

З давніх-давен люди вірили в добрих і злих чарівників. Лихі чарівники знали всі таємниці природи. Вони висушували ріки й озера, нищили посіви, насилали всілякі нещастя на людей. Їм протистояли добрі чарівники, які жили поряд із оселями людей, допомагали їм у щоденних турботах, захищали їх від зла.

Меню сайту
Пошук