Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів. Ми можемо втішатися і пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.
її охоронцями та захисниками були козаки. Слово "козак" означає "вільна людина". Вони прагнули жити на вільній від ворогів землі, пишатися Україною. Козаки боролися за волю українського народу, перемагали, гинули, потрапляли у турецький полон. Полон і неволя вважалися для козаків, людей, що прагнули жити на волі, ганьбою:
І сором тут, і сором там — Вставать з чужої домовини, На суд твій праведний прийти, В залізі руки принести І перед всіми у кайданах Стоять козакові... Полон — безрадісне життя.
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України! Ой повій, повій, вітре, через море Та з Великого Лугу, Суши наші сльози, заглуши кайдани, Розвій нашу тугу.
Знаходячись у полоні, козаки не втрачають надії на звільнення. Шевченко використовує народнопісенне звертання до вітру ("Ой повій, повій, вітре, через море / Та з Великого Лугу..."), який віє з України і, на думку полонених, може принести радісну звістку про збори козаків "на турка стати" і визволити бранців. І дійсно, козаки вирішили не полишати у скруті своїх товаришів:
Загула Хортиця з Лугом: "Чую! чую!". І Дніпр укрили байдаки, І заспівали козаки: ...Не кишені трусить, Їдем різать, палить, Братів визволяти.
У поемі навіть річки, острови і море допомагають козакам визволити своїх друзів з неволі. Сутички на чужій, турецькій землі були кривавими та запеклими:
Реве гарматами Скутера, Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги — І покотились яничари.
Полонених було врятовано. Бійку закінчено, козаки повертаються додому і прославляють свого ватажка:
Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий, На ввесь світ великий, На всю Україну, Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!
У своїй поемі Т. Г. Шевченко змалював історично правдиву картину морського визвольного походу. Немає історичних фактів про цей похід, але ми бачимо в образі Гамалії українське козацтво, а у поневолених козаках увесь український народ. І те, що Гамалія без страху і перестороги бореться за визволення своїх товаришів, говорить про його безмежну любов до України і готовність віддати за її волю навіть своє життя.
