Київська Русь — могутня слов'янська держава, глибинна історія якої оспівана в давньоруських билинах, літописних легендах, у творах вітчизняних і візантійських письменників. Найбільша держава середньовічної Європи займала величезний простір від Ладозького і Онезького озер до Дунаю, від Карпат до Волги. Київська Русь часів свого розквіту представлена чудовими пам'ятками зодчества, живопису, прикладного мистецтва, історичними, публіцистичними, художніми творами.
Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. «Чорнобильська мадонна» І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку.
Кохання може змінити для людини цілий світ. Одних воно підносить понад хмари, вивищуючи їхні високі душі, інших витягає з дріб'язку щоденних турбот до чогось справжнього, непересічного, робить щасливими, інших мучить і змушує страждати. Але ніхто з людей, мабуть, не зміг би сказати, що волів би залишитися без кохання, не знати його.
Нічого в світі немає кращого, чарівнішого, ніж кохання! Людське, справжнє, чисте кохання, яке то віддається болем у серці, то нагадує чарівну квітку, що п'янить своїми пахощами. Видатні українські поети-лірики Д. Павличко, В. Сосюра, Ліна Костенко та інші дуже часто звертаються до цієї теми, адже кохання — це все: радощі та смуток, відчай і сподівання. А вірші цих поетів — справжній гімн цьому найдивовижнішому з почуттів...
Життя Василя Симоненка обірвалося в 28 років — у такому віці, коли людина вже стає зрілою, але ще не втрачає юнацького запалу, ще вміє мріяти, ще відкрита життю і коханню. Ллє незважаючи на такі молоді літа, поет у своїх віршах зумів передати досвід, думки, почуття людини, що прожила не мале життя. І це не дивно, адже письменник у своєму житті не гаяв жодної хвилини, бо жив із девізом: "Жити — спішити треба, кохати — спішити треба".
Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона була Жінкою. Люблячою жінкою. Вона заговорила до своїх сучасників і до прийдешніх поколінь високим поетичним словом. І її зрозуміли і сприйняли всім серцем. Хоча часи тоді були важкі для України — не до віршів, не до пісень. Та полтавська піснярка змогла возвеличити жіночу долю і звернути увагу на почуття люблячої і зрадженої жінки.
Михайло Слабошпицький назвав pоман Ліни Костенко "Маpуся Чуpай" енциклопедією життя укpаїнського наpоду сеpедини ХVII століття. Так, це енциклопедія наpодних звичаїв, тpадицій і, звичайно ж, наpодних хаpактеpів, типів.
У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний з всенародною драмою - кривавою боротьбою уярмленого народу з поневолювачами. Давня легенда доносить до нас образ Марусі Чурай. Мелодійні Марусині пісні переконують, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образові, і це тлумачення переконливе і привабливе.
Маруся Чурай, автор багатьох пісень, що стали народними - дівчина з легенди. Навіть на запитання: чи справді вона існувала, немає однозначної відповіді. Деякі джерела підтверджують, що вона дійсно була: серед документів XV-XVІ століть знайдено її смертний вирок. Дехто ж її існування заперечує. Так чи інакше, але про Марусю складали легенди, про неї писали і письменники, і поети, і літературознавці. Складено навіть її приблизну біографію, згідно з якою Маруся Чурай народилася 1625 року в родині урядника Полтавського козацького полку і померла 1653 року від сухот.
Українській літературі притаманне відображення всіх барв, усієї повноти, всього різноманіття народного буття. Починаючи від народних дум, Г. С. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Кобилянської і закінчуючи чи то Б. Олійником, чи то Олесем Гончаром, чи то кимось із інших сьогоднішніх літераторів, образи героїв у переважній більшості перенесені із життя. А тим паче, коли герой розповіді — жива людина, яка творила, жила, плакала і сміялася.
