Воєнний доробок О. Довженка - єдина натхненна книга про народ.
О. Довженко приніс у наше кіно і літературу дух творчого неспокою. Його називали поетом і водночас політиком кіно. Сам кінодраматург казав, що свої картини "писав з гарячою любов'ю, щиро..."
Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнім бути, щоб написати відверті твори про події Великої Вітчизняної війни. Показати героїчний подвиг, страждання й трагедії українського народу. Відверті почуття болю, любові, тривоги проймають Довженкові роздуми про сплюндровану батьківщину, загарбану ворогом, у них палахкотить ненависть до фашистів, гнів і презирство до зрадників і боягузів. Митець умів створювати образи, в яких втілив весь народ, його дух. Такими, наприклад, виступають діди Савка і Платон в оповіданні "Ніч перед боєм", одному з найсильніших у нашій воєнній прозі. Твір будується як розповідь капітана Колодуба про перші місяці війни, про відступи: "Ми несли на плечах своїх поранених товаришів, падали з ними, ...були й такі, що й стрілялися од розпачу, і гордості, й жалю". Старі діди-колгоспники допомагають бійцям переправлятися на протилежний берег Десни, наставляючи їх: "А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті". Автор створює правдиві образи представників українського народу, котрі воюють за рідну Батьківщину і сповнені болючих думок про життя і смерть, любов і ненависть.
Як і в оповіданні "Ніч перед боєм", у кіносценарії "Україна в огні" О. Довженко сміливо вникав у драматичні сторінки війни: відступ радянських військ, окупація України фашистами. Душі великі і душі ниці, безмежна любов до свого народу і зусилля ворогів шибеницями, розстрілами залякати й принизити народ — ось те, про що так правдиво сказав письменник. Його герої мужньо пронесли свої серця й душі крізь усі жахи й морок окупації. У центрі уваги Довженка родина Лавріна Запорожця — працьовитого, всіма шанованого чоловіка, який свято вірив радянській владі. Чесно й сумлінно працював він для народу на посаді голови колгоспу. На жаль, мирне життя перервала війна. Усіх п'ятьох синів відправив батько на фронт. Кожному із членів родини довелося пройти через жахливі випробування, через своє пекельне коло. Ще в перші дні війни загинув Савка — славний чорноморець, була тяжко поранена дружина Тетяна, єдина донька Олеся потрапила до Німеччини. Через тяжкі випробування пройшов Роман, який був командиром партизанського загону. Настали страшні часи, коли "гинуть родини, гинуть роди без числа і краю..." Родина Запорожців — це символ невмирущості нашого народу, який пережив усі страхіття жорстокої війни і вижив.
О. Довженко не оминає гострих проблем, запитує устами своїх героїв, чому не б'ємо ворога на його території — і чуємо гірку правду: проґавили, не змогли дооцінити ворога. І ця правда звучить у "Повісті полум'яних літ", де постає широка картина війни, осмислення людини в світлі великої перемоги, яка неодмінно буде на боці радянського воїна. Письменник ніби осмислює війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами деяких балакучих співвітчизників. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї батьківщини, справедливість її помсти, але він бачить і зовсім інше: тяжкі трагедії народу, ганебний моральний вплив війни на людину, бо вона "народжена для радості, праці, для братства".
Так, О. Довженко завжди славив "життя людей, що діють навколо" нього. Цей вислів великого майстра можна вважати його творчим і життєвим кредо. Що б не робив Довженко-митець: знімав кіно, писав п'єси чи сценарії, створював геніальні кіноповісті чи розмірковував у своєму "Щоденнику" — він завжди залишався глибоко народним, закоханим у людей і природу письменником.
