Поезія Б. Олійника - це віддзеркалення історії українського народу, його моралі, національних традицій. Як і Великий Кобзар, Б. Олійник закликає стояти на сторожі щастя людини і людства словом і життям своїм. І що б не писав поет, основними в його творах є проблеми життя і смерті, щастя і свободи, загальнолюдських цінностей і людського благородства, обов'язку митця перед суспільством.
Інтимна лірика Б. Олійника є одним із найцікавіших і найвагоміших пластів творчого доробку поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має меж, про трепетні почуття закоханих знаходимо у різних збірках поета: "Мелодія", "Гора", "У дзеркалі слова", "Я б спокійно лежав під вагою століть..."
"О слів жорстока і солодка влада! Не опечись на їхньому вогні..." — застерігає Борис Олійник в одній зі своїх поезій. Насправді з давніх часів люди знали, яку велику владу має слово. Словом можна скалічити і зцілити, словом руйнують та створюють. Усе, що навколо нас, — так чи інакше Слово.
Я не знаю чому, але вірші Бориса Олійника, які він присвятив своїй мамі, вражають мене до глибини душі. Мабуть, тому що вони присвячені найближчій і найріднішій у світі людині, яка любить нас самовіддано до кінця життя, до кого ми йдемо як у найскрутнішу хвилину, так і в радісну.
Тема матері посідає особливе місце у творчості відомого поета Бориса Олійника, їй, матері, найдорожчій на землі людині, він присвятив вірші й поеми, всю щиру любов свого вдячного синівського серця. «Мати сіяла сон», «Мати», «Пісня про матір», «Заклинання вогню» — це далеко не всі поезії, у яких Борис Олійник співав величальну пісню материнству. Поезії про матір склали окрему збірку «Сива ластівка». Тема любові до матері, непоправного болю утрати за нею, вірності й світлої пам'яті розкрита у циклі віршів поета «Сиве сонце моє», який поет присвятив своїй матері.
Про материнську любов, про ті уроки добра і краси, які дала мати, про ніжну материнську ласку, про її колискову написано тисячі хвилюючих рядків. Перед матір'ю, "мов перед образом святим", схилявся Великий Кобзар. Та чи тільки він!? Перед матір'ю схиляються царі і владики Цього світу, адже мати — це найрідніша, найдорожча в світі людина; вона дає людині життя, виводить у світ, передаючи своїм дітям у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, надій, смутків і радощів, навчаючи їх творити добро і красу, берегти святе. Тому й не дивно, що впродовж багатьох віків возвеличуються матері, оспівуються у піснях.
Ім'я Бориса Олійника стоїть в історії української літератури поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновськсго та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління "шістдесятників" з їхніми злетами та поривами за залізні рамки "соціалістичного реалізму".
Святий образ матері... Немає, мабуть, письменника, художника, музиканта, який би не присвятив свого твору цій найріднішій, найкращій людині на землі. Згадаймо лише Лесю Українку, О. Кобилянську, В. Стефаника, О. Довженка, А. Малишка тощо. На мою думку, серед українських поетів саме Борис Ілліч Олійник весь свій талант присвятив звеличенню й уславленню матері. Не читала більш зворушливих та щирих поезій, ніж "Сива ластівка", "Мати сіяла сон...", "Мати наша — сива горлиця", "Мати", "Пісня про матір", "Дорога баби Катерини", "Ми з матір'ю вертаємо в село", в яких образ матері, такий рідний і земний, піднесений до Берегині всього роду людського.
I. "Ти — весь у слові, як у сповиткові". (Насправді з давніх часів люди знали, яку велику владу має слово. Ним можна скалічити і зцілити, словом руйнують та створюють. Але поетичним словом навряд чи можна обпектись, бо слово, сказане поетом, як і мистецтво взагалі, має очищувальну та виховну силу, воно допомагає жити і творити, дає наснаги, натхнення.
