Поезія Антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємостосунків людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.

Борис Антоненко-Давидович до шести років зростав у російськомовному середовищі, адже батько працював у Брянську машиністом. Та саме родина дала йому національний характер: бабуся Олександра вчила онука берегти пам'ять про свій рід, плекала любов до рідної мови, виховувала в ньому почуття національної гідності.

Повість "Слово матері" письменник присвятив своїй родині. Образи цього твору багато в чому схожі на його батьків, головний герой Іван Сметана — на самого автора, характери інших героїв він брав з охтирської дійсності, не міняючи навіть справжніх прізвищ.

Події повісті Антоненка-Давидовича "Слово матері" досить далекі від нас за часом, але як же потрібен твір тепер, особливо для молоді, щоб вона вчилася вірності рідній землі, рідному народу, його духовним скарбам.

Доля творів Бориса Антоненка-Давидовича була непростою. Ім'я цього письменника практично мало знайоме українському читачеві. Його творчість за радянських часів замовчувалася, не виходили його книжки.

Сьогодні ми значно більше знаємо про творчу спадщину цієї обдарованої людини. Є від чого засмутитися: надзвичайно талановитий письменник, романіст, повістяр, новеліст, репортер знайшов свого читача лише після своєї смерті. Його твори людяні й щирі. Антоненко-Давидович торкається в них загальнолюдських цінностей.

Народився у м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України.
Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991 - 1995). Був співредактором часопису "Четвер" (1991 - 1996). Мешкає у Івано-Франківську.

У цьому світі для кожної людини важливо бути почутою іншою людиною, відчувати, що ти не сам у житті, що в тебе є підтримка. Тому найстрашніше, коли люди, що знаходяться поряд, не йдуть назустріч один одному, не помічають чужих проблем і тривог. Проблему егоїстичного ставлення до оточуючих порушує в «Казці про яян» Емма Андієвська — надзвичайно неординарна поетеса й письменниця нашого часу.

Притча про моральні цінності людини. (Емма Андієвська написала "Казку про яян" у жанрі притчі. У ній неодноразово підкреслюється, що в місті, де кожен мешканець знає тільки своє "я", ніколи не буде ладу і щасливого життя.)