Страшний документ доби. (Роман І. Багряного "Сад Гетсиманський" можна сприймати як автобіографічний, оскільки переживання головного героя і відтворено дуже правдиво. 1938 року письменник був знову заарештований, сидів у Харківській в'язниці два роки й сім місяців. Саме цей період життєвого шляху письменник описав у своєму творі. В. Винниченко назвав цей роман "великим вопіющим і страшним документом доби".)

У добу високого технічного прогресу ми все частіше зустрічаємося з фактами жорстокого і свавільного втручання людини в навколишнє середовище. Тому вкрай важливо кожному усвідомити, що ставлення суспільства до природи визначає життя майбутніх поколінь.

Особливість лірики Б.-І. Антонича полягає в тому, що він не лише оспівує красу і велич природи. Він, як і його ліричний герой, не відділяє себе від природи. Він є учасником усього, що відбувається у природі.

Творча спадщина Богдана-Ігоря Антонича є свідченням того, що великий талант обов'язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб'ється через перепони на дорогу передових думок часу, той шлях, який поєднує серце художника і серце його народу.

Богдан-Ігор Антонич любив природу, рідний край, він знав і шанував народні звичаї і традиції народу. Все це поет передавав у своїх світлих і життєрадісних віршах.
У поезії "Різдво" автор переосмислює біблійну легенду народження Ісуса Христа і говорить, що Бог народився у його краї

Давнє українське язичництво. (Могутній талант митця, який вийшов із лемківської сільської родини священика, формувався під впливом українського фольклору. Тому поезія Антонича ввібрала символіку слов'янського язичництва і біблійні мотиви. Майже всі твори поета мають сюжети біблійних легенд, де чітко проглядаються образи Христа, Марії, Бога-Отця, а також різних святих, схожих на язичницьких. У своїй першій збірці поезій "Привітання життя" Б.-І. Антонич створює дивовижний міфосвіт з різними мотивами, образами, метафоричними перенесеннями. Окрема мистецька дійсність поета побудована на міфологічному диві й одухотворенні природи.)

Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.

Весна, виявляється, кожного року різна: то вона довго спить, а потім враз пробудиться. А то, буває, уже й сніги зійдуть, уже й зелень готова вибухнути живим цвітом, а вона все ще чомусь зволікає. Та неодмінно відбувається одне: весна завжди настає. Про це дуже образно написав у вірші «Весна» поет Богдан-Ігор Антонич: «росте Антонич, і трава росте». Мені теж здається, що я починаю рости тоді, коли приходить весна, росту разом із деревами, травою, різними квітами. А ще в поета таке прекрасне спостереження: зірки з'являються на небі навесні, ніби хтось із рушниці вистрілює в небо. Можливо, весною вперше так яскраво починають сяяти зірки, ніби «зорі-кулі».

Богдана-Ігоря Антонина називають поетом-романтиком, поетом мислителем. Що дає підстави для такого твердження? Найперше — це світосприйняття митця, його особистісне відчуття в реальному техногенному світі: «Я розумію вас, звірята і рослини, я чую, як шумлять комети і зростають трави. Антонич теж звіря сумне і кучеряве». Поет вважав, що все на світі має свою душу, що має існувати гармонія всесвіту, а завдання митців — цю гармонію відтворювати.

Богдан-Ігор Антонич — неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв'язків. Він пропонує читати велику книгу природи, бо саме в ній можна знайти відповідь на загадку нашого буття.