Ольга Кобилянська, видатна українська письменниця, спостерігаючи за становищем жінки у тогочасному суспільстві, мріяла про рівноправність її з чоловіками в одержанні освіти, у вихованні, у виборі свого власного життєвого шляху. Цій проблемі вона присвятила більшість своїх творів, і найперший із них — «Людина».
У повісті "Зачарована Десна" автор змальовує своє дитинство. Воно дивним чином переплітається з уявленнями про дитинство нашої нації, коли світом володарював пантеїзм, що, як писав І. Нечуй-Левицький, "був причиною метаморфоз, поетичного обертання людей в дерева, квіти, зорі, в птиць, у звірів".
В українській літературі можна знайти чимало творів про "босоноге дитинство", які досить схожі між собою. Але є один, який, на мою думку, відрізняється від інших своїми лірично-задушевними нотками, великою любов'ю до того, що змальовується. Це — автобіографічна повість "Зачарована Десна" Олександра Довженка. Як глибоко і майстерно відтворено дитячі роки в спогадах людини зрілого віку, митця, що співчуває, переживає, живе одним життям зі своїм народом.
Оповідач в усмішках Остапа Вишні - людина життєлюбна, оптимістично настроєна. Він передає ставлення автора до всього, про що розповідається у творах. Оповідач неабиякий філософ, начитана людина, адже знає творчість Антуана де Сент-Екзюпері, читав "Маленького принца". З любов'ю і захопленням малює він серпневий зорепад і нічне небо: "Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги..."
Намагаючись якнайповніше передати риси характеру жінки-селянки, письменниця сама перевтілюється у її образ, використовуючи постать оповідача в межах літературної традиції першої половини XIX ст.
В. Винниченко зарекомендував себе як талановитий письменник вже з першої своєї збірки оповідань "Краса і сила". Він стає літописцем свого часу. Його увагу привертають кардинальні зрушення у свідомості селянства, що досі було покірним і мовчазним, а тепер піднімає повстання, забирає землю та хліб у панів. Таку ситуацію зображує він в оповіданні "Салдатики!", в центрі якого стоїть проблема — ватажок і народ.
В. Винниченко належить до письменників XX ст. Його збірка "Краса і сила" побачила світ у 1906 році. На цей час Російська імперія вже пережила революцію 1905 року. То тут то там вибухали селянські погроми. Це поки що були поодинокі вибухи, але вони готували ґрунт для майбутніх подій 1917 року. Оповідання "Салдатики!" є "малюнком із селянських розрух і в", за визначенням самого письменника.
Повість А. Чайковського «За сестрою.» була написана в 1907 році й відразу ж здобула широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка й села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що «За сестрою» — не просто твір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірність і мужність.
Євген Маланюк — один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (від відомий як учасник визвольної боротьби 1917—1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо з єдиною метою: продовження розбудови української культури, пробудження національної свідомості рідного народу. У його поезіях немає місця нерішучості, душевній слабкості, навпаки, вони вражають безкомпромісністю, категоричністю суджень. Інакше й не могло бути, адже центральним в усіх кого творах є образ Україні?, відданість якій була життєвим кредо поета. Ця відданість дала Євгену Маланюку творчу наснагу для написання збірок "Стилет і стилос", "Земля й залізо", "Остання весна" тощо.
Поезія Євгена Маланюка ще чекає, мабуть, свого читача, оскільки наші сучасники не дуже добре її знають. І читач цей повинен бути мислячим, вдумливим, інтелектуальним, оскільки образність поетових творінь складна, наскрізь символічна, кількашарова. Тут багато ремінісценцій з Біблії, народних пісень, пісень літературного походження, поезії української, російської, польської, французької. Складна і багата також метафорика, як запозичена, так і власна.
