Уже перші книжки Ліни Василівни Костенко засвідчили: па небосхилі української поезії спалахнув дужий талант. Поетеса постала перед читачами чесною і безкомпромісною, мислячою і самобутньою. Вона — справжній майстер, вимогливий художник слова.
Творчість Ліни Костенко — живе джерело поетичного натхнення, сповненого любові до життя, людини, світу загалом. Поетеса творила в українській літературі другої половини XX століття поезію гострого переживання сучасності крізь призму історичного минулого, оскільки Ліна Костенко стала справжньою совістю епохи. Сама вона говорила: "Великі українські письменники — це письменники, сформовані історією свого народу. Це провидці, часом поводатарі своєї осліплої від сліз та горя нації... Поет — хоче він чи не хоче, але йому так дано, — він і футуролог, і демограф, і соціолог. Це діагностик суспільства. Все, що він робить, він робить у проекції на потреби культури свого народу". І ці слова вповні відповідають поетичному кредо самої поетеси, оскільки в її творчості конденсувалося все, що притаманне творчості справжнього класика: сила поетичного слова, надзвичайна гострота почуття й інтелектуальність ліній, що й робить кожну її поезію актуальною і позачасовою.
Людина. Вінець Божого творіння. Творець людської історії. Чи часто вона згадує про це? Чи часто вона замислюється над тим, що вона — Людина, що все в її житті залежить від неї, що світ буде таким, яким робить його вона, що майбутнє — це результат її життя, наслідок кожного дня, прожитого нею? Мабуть, у вирі щоденних проблем людині не часто доводиться згадувати це. І тільки іноді, коли у неї відповідний настрій, навіяний чимось вічним, людина може осмислити своє життя, а потім, наприкінці свого життєвого шляху, можливо, пожаліти, що таких хвилин було замало.
Зі згадок сучасників про поета та з чорнових варіантів його творів ми знаємо, що Василь Симоненко над кожним словом своєї поезії працював багато та уважно, він багато разів переробляв, виправляв, доповнював написане, добирав якнайточніші слова, необхідний ритмічний малюнок поезій.
Крізь воду і сонце, і темряву ночі Все швидше летить адська машина... Та землю вкривають ті сльози жіночі: "Убили єдиного сина". Скільки книг про вас ще не написано... Ю. Яновський Роман "Вершники" Ю. Яновського — романтична оповідь про події революції 1917 року та громадянську війну.
До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.
Коли для зміцнення здоров'я Лесі Українці довелося проживати на чужині, в далекій Грузії, народилася в її душі велика туга за лісами, серед яких вона провела найкращі дні свого життя. Письменниця була закохана не тільки в природу Полісся, айв народ, серед якого жила. Вона вивчала його мову, пісенну творчість, обряди і звичаї, культуру й побут, уважно слухала й запам'ятовувала різні перекази, цікавилася історією поліського краю.
Поетична спадщина Володимира Сосюри багата на патріотичні мотиви. Від світанку до кінця свого творчого шляху поет жив піснею про Вітчизну. Жита думами про Батьківщину, складати про неї пісні — найвище покликання співця.
Знайомлячись упродовж навчання у школі із поезією різних митців зарубіжної та української літератури, я сам для себе вигадав цікаву і корисну гру, яка допомагає перевірити, наскільки я зрозумів та осягнув поетичний світ того чи іншого митця. Прочитавши усі запропоновані вірші, я намагаюсь схарактеризувати творчість письменника якимось одним словом, одним епітетом. Цей епітет має бути влучним і таким, щоб одразу по промовлянні цієї ознаки у свідомості поставало певне відчуття, узагальнене враження від прочитаного. Іноді таке слово добирається довго, іноді з'являється поступово, обертається, як кажуть, на язиці, ніби прояснюється... Я так звик до цієї гри, що ті епітети, які одного разу дібрав до поетичної творчості митця, потім довго асоціюються тільки з нею. Коли я знайомився з творчістю Івана Драча, слово-характеристика дібралося само собою, вихлюпнулося, як протуберанець із тканини віршів. "Поезія Івана Драча яка? — запитую сам себе і сам собі відповідаю. — Поезія Івана Драча це... сонячно!"
Перше знайомство з Ліною Костенко зворушило мене до глибини душі. Яка душевна чистота й глибина думки, яка досконалість у володінні словом! Яка спорідненість душі й думок з таким уже знайомим словом Лесі Українки!
