Марко Вовчок - визначна українська письменниця середини XIX століття, яка своєю творчістю заклала підвалини для подальшого розвитку оповідних жанрів в українській літературі. Однією з повістей, які правдиво й переконливо висвітлюють умови життя селян в Україні за часів кріпацтва, є соціально-побутова повість "Інститутка". Тема повісті є звичною для творів першої половини XIX століття: соціальні протиріччя між селянами-кріпаками й поміщиками, умови життя кріпаків у панському маєтку, негативний вплив на людину дореформених реалій.
А ввійшов у літературу Т. Шевченко зі своїм славнозвісним "Кобзарем". Не тільки багатством тем і жанрів славиться ця книга, а й тим, що поет влучив своїм поетичним словом у серце своєї епохи; його творчість стала історичним етапом у житті народу, великим поштовхом уперед.
Батьком, Генієм, Пророком, Предтечею називають його. А мені найближчим є оте аж дуже народне — Кобзар. Хіба можна знайти більш відповідне "звання", яке висловлювало би глибоку шану людей до того, кого вважали співцем народним.
Арешти, допити, тюрми, заслання... Страшні віхи життя Василя Стуса. Вірші "На колимськім морозі калина" і "Терпи, терпи — терпець тебе шліфує" написані Василем Стусом під час відбування несправедливого покарання. Надовго відірваний від рідної землі, від батьківщини, поет у далекій Колимі шукає хоч якесь нагадування про Україну. І раптом серед безгоміння, безлюддя, де "тільки сонце, і простір, і сніг", перед очима поета — калина. Але на колимськім морозі вона не червона, як в Україні, а схожа на руді сльози. Як і де міг побачити калину Стус? Може, дружина із синочком привезли її у цей далекий край, чи, може, нафантазував собі калиновий цвіт змучений розлукою поет? Рідна земля була для нього неможливо далекою, але уява поета могла виписати Україну "на мурах тюрми" дзвінким собором.
"Поет — завжди казкар" — сказав відомий український поет Максим Рильський. Ці слова — неначе про Олександра Олеся. Його вірші для дітей,"поеми, драматичні твори такі зрозумілі і щирі, наче автор сам перебуває у дитячому світі і добре розуміє його. Та О. Олесь розмовляє з дітьми не лише так, ніби розповідає казку. Він торкається і серйозних тем. Одна з них — історичне минуле українського народу. Це надзвичайно корисний і красивий віршований твір «Княжа Україна».
Сімейна бібліотека є майже в кожній сім'ї, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.
У XIII столітті на наші багаті землі нападали монголо-татарські загарбники. На своєму спалювали житла, вбивали безвинних людей. Головною метою монголо-татар було грабіжництво. Своїм оповіданням "Олеся" Борис Грінченко переносить нас у ті далекі часи боротьби та неспокою.
Ім'я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов'язано з Україною. Україна — це Шевченко. Шевченко — це Україна. У ньому наша історія, наші мрії, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки — України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України. Доля Вітчизни дуже хвилювала українського поета:
Загальнолюдські цінності героїв І. Карпенка-Карого; (Письменник умів "заглибитися в душу народу", правдиво розкрити трагедію простих людей. Він довів, що гідність людини не в приналежності до привілейованої касти, а в трудовій діяльності, в простоті та щирості, коханні та взаємоповазі.)
Квітка-Основ'яненко — визнаний майстер слова. (В українській літературі Квітка-Основ'яненко посідає визначне місце як творець української прози та як письменник, який добре знав побут селян, козаків та козацької верхівки, досконало вивчив звичаї та вірування українців.)
