Часто людину з легкістю називають "диваком". Набагато важче зрозуміти її. Малий школярик Олесь з оповідання Г. Тютюнника "Дивак" був тихим смирним хлопчиком, трохи заглибленим у собі. Ровесники ображали його, кепкували і кривдили лише за те, що він був не таким як інші.
I. Ф. Прокопович — письменник і просвітницький діяч. (Феофан Прокопович — один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. Бароко, як відомо, — це стиль, який характеризується урочистістю, пишністю, підвищеною складністю і мальовничістю. Українське бароко тісно пов'язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович — письменник і просвітитель кінця XVII — початку XVIII століття. Народився він 1681 року в Києві у родині купця. Навчався у Київській та Римській ієзуїтських колегіях. З 1704 року викладав різні предмети у Київській академії, з 1710 року був її ректором. На період викладання у Київській академії і припадає час написання драми "Владимир".)
Провідною у творчості Василя Симоненка є тема любові до рідної України. Одним з найвідоміших творів є поезія "Лебеді материнства". Коли читаєш цей вірш, в уяві постає ціла низка образів. Ще рідна мати, біла хата, верби, тополі, людина праці. І все це зливається в один образ Батьківщини. "Лебеді материнства" - це колискова пісня, в якій поєднуються й материнська ніжність, і чоловіча твердість. А головне в цій пісні - побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога, Батьківщина ніколи не зрадить:
В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху "Русалка Дністрова", виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка "Руська трійця", де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум'яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори - оповідну казку "Олена", ліричні поезії "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Туга за милою", "Сумрак вечірній". Серед них і перлина української класичної літератури - поезія "Веснівка".
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем і рибалкою, але на полювання він збирався із дивним девізом: хай живуть зайці! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирічного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою - помилуватися густими лісами, зеленими луками, запашними сінокосами, бездонно-спокійними озерами, бузковими надвечір'ями, сріблястими нічними росами, ніжно-рожевими світанками. Своє найвище захоплення красою природи "поет полювання" передає у "Відкритті охоти", у "Мисливстві" та інших гуморесках. Ці маленькі шедеври вражають органічним злиттям двох граней характеру письменника - гумору і лірики.
Історія української літератури — це тернистий, складний і тривалий процес в історії нашої культури. Переслідувалось українське слово від давнини і майже до кінця XX століття, заборонялось книгодрукування, скорочувались тиражі видань творів, написаних українською мовою, майже не перекладались українською мовою твори світової класики. Але українське слово жило і виживало.
Природа... Велике творіння Боже, колиска людства, втілення краси і добра. З перших кроків людини на Землі вона годувала своїми плодами, давала тепло (дрова для вогнища) і м'ясо диких звірів... Так було і за біблійною версією (рай - розкішний сад), і за матеріалістичною теорією. Правда, часом праматір - природа і лякала грізністю деяких незрозумілих явищ. І наші далекі предки молилися силам природи, створюючи язичницьку релігію.
Відомо, що Роксолана (Анастасія Лісовська) народилася 1505 року в місті Рогатин на Галичині в родині священика. 1520 року ще п'ятнадцятилітньою дівчина потрапила в полон до кримських татар і була продана в гарем султана Сулеймана II (прозваний Великим, Пишним, Справедливим). Спочатку Роксолана була служницею, потім доглядала сина султана Мустафу.
Все далі й далі відходять від нас далекі сімдесяті роки — буденний розквіт командно-бюрократичної державної системи, коли вже встигла захлинутися перша хвиля «відлиги» шістдесятих років, коли за слово правди, як і в роки жорстокого сталінського режиму, потрапляли за грати — у Сибір і Мордовію, саджали у психушки, розправлялися фізично. Політичних в'язнів карали жорстоко. Та правду знищити неможливо.
Роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що - зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
