Герої роману "Маруся Чурай" (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу - історичної України, яка піднялась на священну війну за свої права, державність і незалежність. Ліна Костенко розкрила далеке, сховане у віках коріння того руху, який відчутно активізувався і поширювався у надрах радянської тоталітарної системи, підкресливши тим, що державність і незалеж-ність - одвічна мрія українського народу. Ліна Костенко у цьому творі найбіль-шою мірою довела, що українській ментальності притаманні не тільки емоцій-ність і ліризм, але й прагнення дії, сильна воля та інтелект.
Ні у кого зараз не викликає сумніву те, що українці є повноцінною нацією з давньою історією, з оригінальною мовою, літературою і культурою. Але, на жаль, самі українці почувають себе людьми другого сорту, навіть у порівнянні з росіянами, і, тим паче, європейськими народами. Це відчуття переслідує нас, мабуть ще з XVIII сторіччя, коли Україною остаточно заволоділа Російська імперія і згасли останні спалахи волі разом із козацтвом. Українці тоді стали хлопами, які й розмовляти "по-людськи" не вміють, не те що створити власну літературу чи культуру. Аж ось з'явився Тарас Шевченко і пробудив свідомість свого народу.
Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.
"Все йде і все змінюється", — сказав давньогрецький філософ. Змінюються люди, народи, країни, приходять і йдуть правителі, змінюють одна одну ідеології, режими. Вже майже півтора століття минуло від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка, геніального сина українського народу, і за цей час його рідна земля, його Україна значно змінилася: ми нарешті здобули свободу, можемо вільно розмовляти рідною мовою, жоден загарбник не зазіхає на нашу землю, і незалежність України визнана в усьому світі. Саме про це і мріяв наш Кобзар.
Щоденникові записи, листи — своєрідна кардіограма життєпису Довженка — воєнного кореспондента. На думку Миколи Вінграновського, О. Довженко, як художник слова, розкрився найяскравіше у своїх щоденникових записах, які він розпочав у роки війни і про які ніхто не знав. Своєму "Щоденнику" на той час уже Майстер зі світовою славою довіряв найпотаємніші свої думки. І якби хтось дізнався про цей "Щоденник", то Довженка не минули б тюремні грати, і, можливо, його б спіткала доля Василя Стуса і тих тисяч українських інтелігентів, яких намагалася фізично і морально знищити система.
Однією з провідних тем у творчості І. Франка є тема народу, його минулого й майбутнього, його історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо і яскраво прозвучала ця тема в поемі "Мойсей". Поема ця є окрасою й гордістю української літератури. Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю. Цей твір був безпосереднім відгуком поета на події революції 1905 року в Росії.
Українська поезія тісно пов'язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус - це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом - Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.
Його ховали в українську землю 19 листопада 1989 року. Десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселі громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорів і корогів. А через кілька місяців спалахнув хрест на його свіжій могилі - і мертвий поет заважав комусь жити.
Незабутніми залишаються для людини не лише роки дитинства, а й шкільні літа. Образ улюбленого вчителя живе у спогадах довгі роки. Назавжди зберіг у своїй пам'яті першу свою вчительку відомий письменник-гуморист Остап Вишня.
