Усна народна творчість є неоціненною культурною спадщиною, яку залишили нам наші пращури. Передаючись з вуст у вуста, народні твори змінювалися та вдосконалювалися. Незмінною залишалася народна мудрість, проста на перший погляд, але справедлива та розумна народна мораль.

Скільки існував наш народ, стільки вкладав він свою мудрість у прислів'я та приказки. У них вся сила народного розуму, у них і заповіт нащадкам про те, як поводитись, і спостереження за життям і людьми, і розмірковування над важливими вічними питаннями.

Диво дивне - народна пісня. (У піснях історія, досвід народу, набуті протягом століть.)

Українська народна лірична пісня. Задушевна, ніжна, сповнена світла й радості, інколи суму, щирих дівочих мрій і сподівань, які не завжди збувалися.

Із давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії. До пісні зверталися при найрізноманітніших негодах і душевному неспокої. У ній можна почути сльози і веселий сміх, відлуння своїх почуттів, знайти мудру пораду і надійну підтримку.

Зіркою незрівнянної яскравості сяє на небосхилі української національної культури ім'я Івана Франка.
Світ його поезії сучасний автор Петро Скунць назвав "Країна Франкіана". Це чарівний край ніжності й мудрості, мужності й звитяги, чесності й гідності, високої духовності й щирості, кохання і вірності...
Жовкне сонце. Не журись, кохана, Що береться осінню чоло. Є така країна - Франкіана, Де зів'яле листя ожило...

Що таке народна творчість? Визначень сьогодні існує багато, та всі вони не охоплюють глибинної суті народної творчості, бо вона в деяких своїх жанрах намагається бути консервативною (весілля і всі обряди, пов'язані із цим дійством, Святвечір на Різдво, хрещення, похорони тощо), та все ж у переважній більшості народна творчість є чимось більшим та особливим у суспільному житті. Можливо, для цього треба дивитися на неї не як на фольклор, що застиг на сторінках багатотомних видань, а як на процес, що викликає до життя ті чи інші жанри, які є необхідними в певний момент історичного розвитку.

Мені дуже подобається читати казки. Найбільше мене дивує те, як майстерно наш народ зміг сумістити у казках повчальність із цікавим захоплюючим сюжетом.

Народ створив багато дум про турецько-татарську неволю. У них на повний голос звучить невимовна туга за рідним краєм, за "ясними зорями". Серед дум невільницького циклу помітне місце належить думі "Маруся Богуславка".

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народ - це ті прикмети, за якими вирізняється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.