Сатирична повість "Іван Іванович" з'явилася вперше в журналі "Літературний ярмарок" у 1929 році. Епіграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться про прагнення митців "викопувати" для своїх творів персонажів із глухих, нічим не примітних місць, зображувати бідність і недосконалість життя. І ось Микола Хвильовий знайшов ту "глуш" і той "закуток", які, на його думку, можуть стати предметом зображення у повісті.
"Мисливські усмішки" є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Це щирі любителі і охоронці природи, які кохаються в пташині і звіряткові, деревці і квіточці. Герої Остапа Вишні — люди високих і благородних поривів, чистої душевної краси. Вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки "Вальдшнеп".
Жив на землі невтомний майстер сміху, вірний патріот рідної землі та взагалі незвичайна людина. Він намагався відкрити людям очі на ті неподобства, що робили вони власноруч. Він хотів, щоб люди нарешті зрозуміли, наскільки важливо жити у гармонії з усім живим, любити природу та взагалі рідну землю. Хто це "він"? Це Остап Вишня. Він був і залишився у наших серцях не тільки "чарівником сміху", а й справжнім патріотом - натуралістом, безмежно люблячим ліси та річки, гаї та озера, птахів та тварин. Вишня залишив нам у спадок свої неперевершені "Мисливські усмішки" — своєрідний гімн усій живій природі.
Кожна людина на Землі, на мій погляд, любить ті місця, де вона народилася чи провела майже усе життя. Бо це її рідний край, де знайома кожна рослина, де затишно бути навіть на самоті. Павло Губенко, більш відомий як Остап Вишня, теж дуже любив природу. Він вирушав на полювання з єдиною метою—помилуватися густими лісами, запашними сінокосами, зеленими луками, бузковими надвечір'ями та бездонно-спокійними озерами. Його приваблювали сріблясті нічні роси. І він передавав своє захоплення красою рідної природи у циклі ліричних гуморесок "Мисливські усмішки".
Рідна природа... Хто не милувався її безмежними полями та квітучими садами?! Здається, немає у світі людини, яка б виявилася байдужою до чарівної краси рідної землі. Небайдужим був і автор безсмертних "Мисливських усмішок" Остап Вишня. Читаючи його твори, розумієш, наскільки віддано він любив рідну землю, як щиро намагався їй допомогти вижити в атмосфері байдужості та зневажливого ставлення до природи.
Мені дуже подобається поезія «Арфами, арфами...». Це рідкісна за мелодійністю поезія, за красою внутрішніх віддзвонів, за ніжним поєднанням почуттів. Цей вірш, здається, увібрав у себе всю красу українського фольклору, веснянок, гаївок:
Назвавши свою збірку "Сонячні кларнети", П. Тичина підкреслює мелодійність, музичність своїх віршів, відзначає близькість лірики до музики. У віршах цієї збірки поет відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, власними роздумами.
Українська поезія дала людству таких велетнів світового рівня як Франко, Леся Українка, ранній Тичина, Маланюк, Барка, Стус. Та з-поміж них постать Максима Рильського вирізняється яскравими неповторними гранями. Його творчий доробок вражає вагою зробленого, довершеністю художньої форми, вишуканістю образу та глибиною думки.
Письменниця, педагог, громадська діячка. Працювала вчителем на Галичині та на Буковині. Брала активну участь у діяльності культурно-просвітницьких товариств м. Львова, організатор жіночого руху в Західній Україні. Допомагала січовим стрільцям у 1914 році, за що була заслана на п'ять років до Сибіру. Працювала в бібліотеці Академії наук імені В. Стефаника.
Тарас Шевченко - геніальний син українського народу. Крізь усе своє життя він проніс боротьбу проти пригноблення людей, проти знущання, намагався захистити знедолених людей.
