Коли я читав оповідання С. Васильченка "Свекор", в уяві вимальовувалася картина українського села кінця XIX століття. У селі проживає родина сільських трудівників. У ній четверо дітей. Ввечері всі збираються за столом, вечеряють, обговорюють сімейні проблеми. Тут жартують і сміються, а це означає, що ці люди щасливі і доброзичливі.
Короткий вірш Ігоря Калинця "Писанки" весь пронизаний сонцем, весною, перед днем свята Великодня. В цей час матері в українських оселях розписують і фарбують яйця.
Материні очі... Мамині завжди натружені руки, які пестять, зігрівають, дарують спокій.
У кожної людини вони назавжди вкарбовуються в пам'ять. Доброта, людяність, чуйність серед нашого такого жорстокого і немилосердного віку. Все це — мати, материнство. Отже, і колискова пісня. Без отих ніжних, чаруючих колискових не має дитинства. Це вони — оті перші пісні над колискою вчать нас добра, вчать відчувати багатоголосся життя, вчать любити і ненавидіти. Вони супроводжують нас у широке життя. З тих перших маминих пісень беруть початок наші тривоги і сподівання, турботи і радощі, смуток і веселість.
Марія — звичайне слов'янське ім'я. Мою бабусю теж звали Марією, вона була селянською жінкою, мала п'ятьох дітей, яких виховувала та "виводила" в люди сама. Мій дідусь не повернувся з війни, пропав безвісти.
Є в Тараса Шевченка теплі, щирі слова, присвячені жінці: ...Господь послав Тебе нам, кроткого пророка, обличителя жестоких людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите...
Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі — Маркович, у другому — Лобач-Жученко; літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім'ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей.
Театр... В Україні завжди любили веселі, жартівливі сцени з народного життя. Вертеп, інтермедії на побутові теми були оригінальними першими виставами. «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка — це вершини драматургії першої половини XIX століття. Друга половина XIX століття була більш плідна на театральні вистави і драматургів, бо вже існували не лише аматорські гуртки, а з'явились і професійні театри. М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий — корифеї української драматургії того часу.
