"Велесова книга" - найдавніший літопис праукраїнців. (52 дубових дощечок вміщують 72 тексти з історії наших пращурів з II століття до нашої ери до початку IX століття, коли виникла Київська Русь.)
Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення "шістдесятників". її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватись, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями - історико-філософський, соціально-психологічний роман у .віршах "Маруся Чурай", який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, і про теперішні проблеми буття.
Роман І. Багряного "Тигролови". (Роман написано 1944 року, в основу покладено автобіографічні події: відбування заслання на Далекому Сході, Григорій Многогрішний має багато багрянівських рис характеру.)
З часів другої половини XVIII століття дійшов до нащадків рукопис "Історія Русів" невідомого автора. "Історія Русів" - це історична праця, одна з перших про нашу історію з давнини до 1769 року - саме ця дата востаннє згадується у творі.
Роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", на думку літературознавця О. І. Білецького, композиційно схожий на "будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом". Одну метафору можна підкріпити другою: власне кажучи, цей місткий будинок — справа рук двох будівничих, братів Рудченків: Панаса та його старшого брата, Івана, знаного як Іван Білик. Строгого ж плану, який передбачав би від початку кінцевий вигляд твору, справді не існувало, бо він доповнювався і коректувався у процесі роботи, і майже синхронно з цим ширився і збагачувався змістом сам роман, ускладнюючись за побудовою, але увиразнюючи авторський задум і основну ідею.
Усна поетична творчість — це не просто джерело духовного життя народу, це — могутній чинник пізнання природи й людини, добра і зла, правди і кривди, красивого й потворного в житті. Бо саме у фольклорі народи усвідомлюють свою самобутність, своє історичне призначення так само, як і український народ. Кожен народ, великий чи малий, прагне поетично осмислити власну історію — минуле й сучасне буття, думкою-мрією сягнути в прийдешнє майбуття або ж переосмислити минуле.
Історична тема - одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. Уже пам'ятка давньої літератури "Слово о полку Ігоревім" відбиває події, пов'язані з походом князя Ігоря проти половців.
Герой оповідання В. Винниченка мешкав у маленькому провінційному містечку. Він був жвавим і енергійним хлопчиком. Йому було нудно, і він вигадував для себе різні розваги. Не було й дня, щоб хтось із мешканців міста не поскаржився на Федька. То він вікно розбив, то синця набив другові, то перекинув діжку з водою, то поламав дітворі пісочні витвори. За це мати весь час сварила Федька, а батько безжально лупцював. Та Федько був сміливим хлопчиком. Він чесно розповідав батькові про свої пригоди. Коли його били, ніколи не плакав. Особливо діставалося Федькові за сусідського Толика — синочка багатія. Батько Толика здавав Федьковим батькам помешкання в оренду.
