Тараса Григоровича Шевченка завжди цікавила історія. Поет пишався славним минулим свого народу, вірив, що його волелюбний і незалежний характер не зломлений кріпосницькою системою. Важлива частина спадщини Кобзаря - це твори на історичну тематику: "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія", "Гайдамаки", "Чигрине, Чигрине" та інші.
"Слово" є лицарською поемою. За характером вона подібна до старофранцузької "Пісні про Роланда". У "Слові" теж виступають постаті сміливих лицарів, котрі вміють постояти за честь і славу своєї держави. Таким лицарем є князь Ігор. Його не зупиняють зловісні знаки. Він вирушив у похід, і вже ніщо його не може повернути назад. Сила волі, мужність, хоробрість, бажання слави є головними рисами його лицарської вдачі.
Творчість Ліни Костенко — це високий рівень думання, долання висоти, що стала нормою. «Не треба думати мізерно», — ці слова можуть бути девізом творчості поетеси. Гете якось висловився, що жінка, пишучи вірші, не думає про зміст. Вона керується почуттями, а не розумом. Про Ліну Костенко так не скажеш. У її творах і почуття, і розум злиті воєдино.
Івана Франка завжди цікавило історичне минуле українського народу. Ним написано немало творів на історичні теми. Та повість "Захар Беркут" стала однією з найцікавіших і найяскравіших сторінок в освітленні нашого славного минулого.
Історія українського народу надзвичайно трагічна й повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українців, їхню здатність знову і знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів та катастроф.
І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як засновник нової української літератури, що заклав фундамент літературної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського — перший твір нової української літератури. Які ж історичні передумови її появи?
Історичні пісні — це епічні твори про події далекого минулого, їх, без перебільшення, можна вважати єдиними свідками боротьби наших предків з татарами й турками, художніми документами польсько-шляхетського поневолення України і визволення з-під цього гніту. Майже вся наша багатовікова історія — це боротьба за волю. На зміну одним колонізаторам приходили інші, та кожен намагався не тільки підкорити край, але й знищити будь-які ознаки його національного життя. Заборонялися українські книжки, українська мова, народні звичаї та обряди. Заборонялася навіть пісня, яка, всупереч усім заборонам, продовжувала жити й допомагала народові у найтяжчі часи.
Козак" у перекладі з татарської значить "вільний чоловік", "неустрашимий вояк". Козаки безстрашно охороняли наші землі від турків і татар, боронили Україну від ворожих переслідувань, хотіли, щоб народ наш мав свою державу і свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Україні, впроваджувала порядки, які були тоді у Польщі та Європі. Важко було усім жителям українським, бо найбільші права і привілеї мала польська шляхта: вона мала багато земель, окремий суд, сплачувала малі податки. Польське духовенство також мало усякі права і привілеї. Найгірше жилося селянам, або "хлопам", як їх тоді називали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на панщині, та ще й були биті за будь-яку провину.
І. С. Нечуй-Левицький як художник і як мислитель цікавився не тільки сучасним життям і зазирав у майбутнє. Об'єктом його художнього дослідження була і складна, героїчна і трагічна минувшина нашого народу. Про неї розповідає письменник в історичних творах: романах «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», казці «Запорожці», драмах «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї».
Широта розмаху Ю. Мушкетика у відтворенні історичної доби. (Важкі умови повоєнної дійсності спонукали багатьох письменників до написання творів історичної тематики. Необхідно було нагадати народові про його славне історичне минуле. І хоча того часу на історію України було накладене своєрідне табу, у письменника вистачило сміливості й мужності взятися за таку небезпечну тему.)
