Що таке кохання і що таке справжнє кохання? А що таке закоханість? Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка "Тополя". Нагадаємо її короткий зміст: дівчина покохала козака, якийсь час з ним зустрічалася. Далі він її залишив, обіцяв повернутися. Минуло кілька років, а дівчина все чекає. Мати збирається її видавати за іншого. Дівчина йде до ворожки, та дає їй зілля. Дівчина випиває його і обертається на тополю. Спробуємо знайти в цьому нехитрому сюжеті кохання, красу і вірність.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Василь Симоненко ніколи не належав до дисидентів чи правозахисників, не відбував довгих строків у таборах за свої політичні погляди. Але саме він уперше в українській літературі виразив ту думку, яка сьогодні стає актуальною для всієї Європи, усвідомлюється спільнотою та поширюється в політиці країн світу, які прагнуть створити правову державу. Не одне десятиліття і правозахисники, і правники-юристи дискутували, що є джерелом прав людини. І врешті дійшли висновку, що джерелом прав людини є власне людська гідність, що спирається на людську неповторність. Це та проста думка, що лягла у рядки вірша:
Уявіть собі картину пізньої осені... Непривітна вона, безрадісна. Голі дерева мерзнуть під холодним небом, яке затягли важкі олив'яні хмари. Вони погрозливо зависли над порожніми полями і, здається, хочуть притиснутися до землі, вкриваючи все навколо сірим мороком. Ох, ті осінні хмари! Чого від них сподіватися? Не теплого благодатного дощу, а холодного мокрого снігу - передвісника зимових хуртовин...
Новела «Intermezzo» написана у 1908 році після подій 1905—1907 років, пережитих автором. Вона містить відгомін цих подій, інтерпретованих M. Коцюбинським через переживання ліричного героя, якого більшість критиків ототожнюють із самим автором. Це дає нам право стверджувати, що в новелі розкривається не тільки тема служіння інтелігенції народові, але й ідея служіння митця суспільству. Почасти ліричний герой — це сам автор, стомлений безліччю «треба» і «мусиш». Ось як говорить про це М. Коцюбинський: «Я утомився. Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім».
Михайло Коцюбинський - письменник, який подарував українській літературі чимало прекрасних сторінок. Він збагатив її новими темами, літературними формами, жанрами. У такому новому для українсь кої літератури того часу жанрові, як новела "Іntermezzo", він звернувся до дуже важливої і давньої теми: митець і суспільство. Письменник знайшов хвилину перепочинку (по-італійськи "іntermezzo" - перепочити), щоб замислитися над роллю митця і його призначенням, сприйняття ним природи, навколишнього світу.
"Intermezzo" — це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. У перекладі з італійської означає "перерва". Для героя твору подорож з міста на природу теж стає невеличкою перервою у його гамірливому, повному переживань та турбот житті, що протікає в місті.
М. Коцюбинський як людина чесна, самовіддана, принципова в своїй діяльності, послідовна у своїх переконаннях не міг не звернутися до теми: «Роль письменника в суспільному житті».
Мабуть, в українській літературі ніхто до Михайла Коцюбинського з такою психологічною достовірністю не писав про внутрішній світ митця. Серед його творчої спадщини вирізняються присвячені цій проблемі новели "Цвіт яблуні" та " Intermezzo ".
"Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово", — так наставляє нас книга книг — Біблія. А наш національний геній і пророк Тарас Шевченко, продовжуючи цю геніальну думку, стверджує:
