Розвиток театрального мистецтва в другій половині XIX століття створив усі умови для утворення, незважаючи на заборони царського уряду, українського «театру корифеїв», а згодом першого професійного українського театру. Самовідданою людиною, яка все життя боролася за професіоналізм українського театрального мистецтва, був І. Карпенко-Карий — драматург, сценарист, режисер і актор.

Іван Карпенко-Карий — найвизначніша постать в українській драматургії. "Чим він був для України, для розвою її громадянського та духовного життя, — Я писав І. Франко про Карпенка-Карого, — се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література..."

Вивчаючи творчість Івана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургії й театру другої половини XIX століття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедія "Сто тисяч".

Свого часу Вергілій, беручи за основу своєї "Енеїди" твори Гомера, навіть не здогадувався, скільком літераторам його пафосне творіння стане благодатним фунтом для пародіювання і "перелицювання". Так 1517 року мантуанець Фоленчо пародіював твір Вергілія, а на початку XVII сторіччя свою версію "Енеїди" презентував іспанець Альдані. 1633 року італієць Ляллі видає свою травестійну "Енеїду".

І. Тонке природжене чуття природи - характерна риса творчої особистості І. Нечуя-Левицького. (У письменника майже нема творів, куди пейзаж не входив би як обов'язковий складовий елемент сюжету. Пильне око письменника фіксує всі деталі - освітлення, барви, описи поверхні землі, рослинність.)

Нечуй-Левицький — один із найвидатніших письменників-реалістів XIX ст. (У цьому визначенні відчувається посилання на багатоплановий тематичний діапазон творчості прозаїка — від зображення життя кріпосного та пореформеного села, міщанства, старосвітського духовенства до тем із життя україн¬ської інтелігенції.)

I. Іван Франко посів визначне місце у літературі другої половини XIX сторіччя. (Залишив величезну літературну спадщину - поетичні, прозові, драматичні твори, літературознавчі, історико-економічні та філософські праці. Йому належить велика кількість праць українською, польською та іншими мовами. Виступав перекладачем з чеської, французької та інших мов.)

Іван Багряний залишив нам велику спадщину — твори різних жанрів: романи, повісті, публіцистику. Більшість з них написані за межами рідного краю і дійшли до нас вже після того, як на Україні з'явилися перші паростки демократії.

Серед спадщини найбільшої популярності здобули романи, які почали вивчати і в школі. Серед них — "Тигролови" (1944) і "Сад Гетсиманський" (1950).

Ім'я прославленого героя визвольної війни 1648—1654 років, одного з найвидатніших козацьких полковників Івана Богуна донесли до нас історичні думи та пісні.

Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI - початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30-35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон.