«Слово про похід Ігорів» належить до пам'яток давньоукраїнської літератури XII ст. «Пісня про Роланда» зображує події VIII ст., але вперше була знайдена, як і «Слово про похід Ігорів», теж у XII ст. і належить до французького народного епосу. Власне, це — два факти з історії різних країн, але вони мають однакове підґрунтя. Що ж об'єднує ці дві пам'ятки?
Проза І. Франка є найвищим досягненням у літературі XIX століття, бо в ній автор торкнувся зовсім нових тем, яких ще не було у творах попередників. Як відомо, майже всі повісті і романи українських письменників розповідали про життя селянства, з більшою або меншою повнотою розкривали його біди й радощі, мрії та сподівання. І. Франко теж писав про мешканців галицького села, але він першим звернув увагу на новий клас, народжений після скасування кріпацтва, — пролетаріат. У Галичині, на Батьківщині письменника, перехід до капіталістичних відносин стався раніше, ніж у Росії, — після революції 1848 року. У 70—80 роки робітничий рух на заході вже почав формуватися, і цілком природно, що І. Франко не міг обминути цієї теми, якій присвячена повість "Борислав сміється".
"Борислав сміється" — один із найвидатніших творів Франка, нове явище в українській літературі другої половини XIX століття. У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60-70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі, повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.
Усе своє життя людина прагне бути щасливою. Вона творить у своїй уяві образ цього щастя. І часто очікування цього великого блага є найкращим, що вона має в житті. У повісті М. Коцюбинського " Fata morgana " цей мотив допомагає типізувати персонажів, бо кожен з них є уособлення певних уявлень про те, що може дати людині відчуття щастя. Недаремно твір має авторський підзаголовок, який ніби конкретизує його жанр: "З сільських настроїв". Прагнення селян до щастя лише виявляє, що їх мрії — це марево.
I. Вся творчість письменника — це відчуття обов'язку перед своїм народом. II. Життя Галичини у повісті Івана Франка "Перехресні стежки". 1. Жорстокість і насильство влади щодо народу, нещадне гноблення чиновників і панів, несправедливість суду.
Молодий, але досвідчений і вже надзвичайно популярний адвокат Євгеній Рафалович потрапляє в провінційне місто, де збирається працювати. Знайомство з поглядами та життям місцевої інтелігенції Євгеній розпочав «заочно»: він дізнався багато чого від свого колишнього репетитора Валеріана Стальського, а останній назвав місто «акустичним». Тоді Рафалович трохи здивувався, спочатку не зрозумівши цього терміна.
Тема голоду в Україні 1932—1933 років — найболючіша оповідь В. Барки, якій він, крім своїх поетичних творів, присвятив великі епічні полотна — романи "Жовтий князь" і "Рай". "Жовтий князь" став "відкритою книгою" для широкого кола читачів. Але його не можна назвати виключно реалістичним твором, який відбиває суть подій в Україні періоду голодомору. Роман став багатогранним художнім явищем, що не вичерпується тільки документуванням історичної правди, оскільки писав його модерніст. Тому "Жовтий князь" органічно вписується в загальне коло модерністичних творів письменника, чому сприяє відчутний елемент суб'єктивного авторського бачення, особливе трактування подій у їх зовнішніх проявах та внутрішній сутності, у їх метафізичній співвіднесеності.
Роман Василя Барки "Жовтий князь" — це твір про страшні сторінки історії України, про голодомор 1932—33 років, але це й роман про добро і зло, про моральність, душевну чистоту й бездушність, ницість.
Роман Василя Барки "Жовтий князь" — це твір не тільки про страшний голодомор 1932—1933 років, а й про нищення духовності, віри, усього того, на чому одвічно стояли народ, нація. Для нашого народу церква завжди була святим місцем, а священик — батьком, порадником, заступником. У селі Кленоточі була давня церква, що простояла багато віків, "...кажуть, будована спершу з дерева, до навали татар, при яких нерушимо встояла, бо ті хоч трохи поважали не свою віру". І ось варвари XX століття, для чиїх батьків церква була святим домом, закривають храм, звалюють у нього зерно. Жителі села і хуторяни, не змовляючись, вирішують урятувати церковні коштовності, які можна сховати: Євангеліє, хрест, дарохранительницю, корогви, плащаницю, чашу
