Леся Українка... Її ім'я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам'ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Природа відігравала особливу роль у житті і творчості Лесі Українки. Весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. Весна для хворої на туберкульоз кісток Лесі була передвісником тепла, надією на одужання. У багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.

"Якби на той час у якійсь із європейських країн з'явився поет такого масштабу, то він би мав усесвітню славу, творчість його була б піднесена на найвищий щабель репрезентації того народу", — писала про Лесю Українку не менш знана поетеса сучасності Ліна Василівна Костенко. Дійсно, високоерудована, з її безпомилковим слухом і хистом до музики, мов, живопису, освітою, здобутою самотужки, Леся Українка ознаменувала цілу епоху в житті нашого суспільства кінця XIX — початку XX століття.

Дев'яності роки XIX століття в Україні — пора особливо жорстокого засилля царської бюрократії. У цю глуху ніч самодержавної реакції Леся Українка замислювалася над місцем людини в суспільстві. Вона пише вірші, у яких засуджує пасивне ставлення до долі своєї вітчизни, закликає до активних дій, до боротьби за нове життя. Однією з таких поезій є «Досвітні огні».

I. Леся Українка - друг і захисник народу. (Леся Українка своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Свою безмежну любов до вітчизни, до українського народу поетеса розкрила у багатьох літературних творах.)

Серед драматичної спадщини Лесі Українки драматична поема «Бояриня» посідає особливе місце. Це твір, який за життя поетеси не видавався, вперше побачив світ у 1914 році, були окремі видання у 1918 та у 1923 роках. А з тих пір до 1989 року поема не тільки не виходила друком, айв літературній критиці та історії літератури про неї не згадували. Чим же це пояснити?

Історія українського народу надзвичайно трагічна й повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українців, їхню здатність знову і знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів та катастроф.

"Чи не одинокий мужчина на всю нашу новочасну Європу", — так сказав про Лесю Українку її літературний побратим, Іван Франко. Лариса Косач (справжнє ім'я Лесі Українки-письменниці) заслуговує на таку характеристику, якщо під чоловічими пріоритетами мати на увазі мужність, силу Духа, стійкість, вольове начало, здатність до інтелектуальної праці, до масштабних узагальнень та історичних знахідок.

Надзвичайно важкою була особиста доля Лесі Українки. Тяжко хвора, вона не припиняла боротися за життя, відважно перемагала страшний біль і писала, писала. Не пізнала Леся Українка й щастя кохання. Близький друг поетеси Сергій Мержинський помер фактично в неї на руках. Інтимна лірика Лесі Українки має таку напругу, таку страшну силу, яка могла стати наслідком надзвичайно глибокого переживання, справжнього горя.

Важке життя випало на долю Лесі Українки. Поетеса понад усе любила правду і свободу, а навколо панували кривда і насильство; хотіла бачити людей щасливими, а вони ледь виживали; мріяла про кохання, але фізична недуга стала між нею і коханим. І тільки в невтомній праці, у творчості знаходила Леся Українка опору, тільки у віршах вона могла повністю розкрити свою душу. Нестерпними митями, коли насідало на неї горе, на папір лягали слова муки і страждання: