Юрію Мушкетику належать такі слова: "Добрі справи — це ті, що в ім'я рідної землі і рідного люду". Все своє життя письменник творив добрі справи і засуджував будь-які злочини проти рідного народу і рідної землі. Правда життя в ім'я торжества істини, справедливості, духовної честі, свободи — така громадська й художня мета творів Ю. Мушкетика, зокрема його оповідання "Суд".
Фанатизмом тлумачний словник називає пристрасну відданість якій-небудь справі. Добре, якщо людина є фанатом футболу, красивих автомобілів, і страшно, коли єдиним сенсом життя людини стає політична ідея. Страшно, оскільки заради цієї ідеї фанатик зробить що завгодно, навіть найстрашніший злочин. У цьому нас переконує видатний український письменник початку XX століття Микола Хвильовий своїм оповіданням "Я (Романтика)".
Микола Хвильовий був романтиком української революції, людиною, яка свято вірила в ті ідеали, що спочатку були красиво проголошені, а потім так брутально зраджені. Дмитро Донцов писав про нього: "Романтика Хвильового, як і взагалі українська, могла ширяти високо, але виходила таки не з неба, а з грішної землі, овіяна її чаром, любов'ю до неї; надихана глибоким патріотизмом, все одно в яку барву закрашена". Трагедія творчості та особистості письменника випливала з трагедії цілого зневаженого та обдуреного покоління, яке повірило в ідею Світової Революції, повірило у врятування людства від вікового гноблення, від нелюдської політики держав.
Бурхливий початок двадцятого століття був багатим на радощі і розчарування. Революції, що відбувалися одна за одною, обіцяли початок нового життя, будівництво якого було зухвалим і радісним. Але невдовзі щось змінилося, і найбільш прозірливі й чесні побачили разючу невідповідність між тим, що будували, і тим, що мали, між світлим ідеалом і вражаючою дійсністю, між високою метою і жахливими засобами її досягнення. Одним із перших побачив 1 зрозумів цю невідповідність Микола Хвильовий, і поетичне оспівування героїки революції у його творах змінили неприкрита правда про шляхи до "нової щасливої ери" і гуманне засудження цієї революції.
Основним має бути показ народного життя, - виклав Ю. Мушкетик в одному з інтерв'ю власне творче кредо. - У творі повинна буди ідея. Не обов'язково ідеологія, як за радянських часів, - це може бути просто думка, щось повчальне". Цього принципу він дотримується в усіх своїх творах. Звідси й типовий для його творів чіткий розподіл на позитивних і негативних героїв (що зовсім не виключає психологізму), які, зазвичай, постають носіями двох різних морально-етичних принципів.
Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу.
Давно це було. Вісімнадцяте століття. Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя.
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут».
Дослідники творчості В. Стефаника стверджують, що у письменника було два чітко розмежовані періоди: перший припадав на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Чому ж він так довго не писав? Чому мовчав аж п'ятнадцять років? Мабуть тому, що людська психіка не може бути у постійному напруженні від людського страждання. Письменник переживав болі інших, неначе свої, і надмірна чутливість була причиною нервового виснаження митця.
Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська.
