Нелегким було життя українського народу, важкою була доля української землі. Майже повсякчасно доводилося їм відбиватися від усіляких поневолювачів, загарбників, заздрісників. Так було і у роки революції, і під час громадянської війни. Але завжди знаходилися вірні сини, які ставали на захист рідної землі, мріючи про той день, коли вона вільно зітхне, набравши повні груди свіжого повітря. У це вірив і український письменник Юрій Яновський, що написав правдивий роман "Вершники".
Кипів бій. Дзижчали кулі, вибухали снаряди. Атака, атака, атака... Смерть косила людей. Скільки їх полягло, а дзот все огризався шквальним вогнем, і до нього не можна було підступити.
"Слово про похід Ігоря" - пам'ятка давньоукраїнської літератури XII ст. "Пісня про Роланда" зображує події VIII ст., але вперше була знайдена теж у XII ст. і належить до французького народного епосу. Перед нами - два факти з історії різних країн. Але вони мають однакову основу. Що ж об'єднує ці дві пам'ятки, що у них спільного, незважаючи на відстань у часі і в просторі?
Уже стільки про Вас сказано, стільки написано, що моє слово до Вас буде лише моїм бажанням показати, що Ви для мене — це мірило мого власного сумління та бажання довести своє право на самобутність і особистість. Я маю особисту думку щодо багатьох питань сучасності і, зокрема, щодо Вас і Вашої творчості.
У часи радянського режиму нелегка доля українських письменників змушувала їх шукати щастя в далеких краях. Одним із таких письменників був Іван Багряний, автор відомого роману "Тигролови", який відкриває нам прекрасну природу далекого Уссурійського краю, його гір, лісів, бурхливих річок та глибоких озер. Водночас "Тигролови" — страшна правда про офіційну ідеологію радянських часів, репресивну тоталітарну систему.
П'єса Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч", що була написана у 1890 році, слушно вважається однією з найкращих сатиричних комедій в українській драматургії. Письменник із презирством і огидою завжди ставився до зажерливості нових сільських хазяїв, яких породили соціальні зміни на Україні у 80-90-х роках минулого століття.
Письменницький талант Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка) гідно поцінований у мистецькому світі. Художня проза цього видатного майстра, за словами Олеся Гончара, нагадує нам "повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів". Правда про це народне життя йде до нас зі сторінок гостропроблемного соціально-психологічного роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", написаного Панасом Мирним у співавторстві з 1. Біликом, рідним братом письменника.
Доля Ольги Кобилянської — незвичайна. Не маючи змоги одержати офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму знедоленому народові.
Вибір проблематики у повісті "Земля" Ольги Кобилянської був не новим для української літератури. Вічна біда селянина та його залежність від землі, від майнової забезпеченості хвилювала багатьох письменників. Але цей твір написаний з такою пристрастю та силою, що мимоволі замислюєшся над тим, чим же була земля для селянина.
Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської "Земля", що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював. Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О.Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.
