"Конотопська відьма" - найбільша гумористична повість Г. Квітки-Основ'яненка. Ця повість, у якій автор сміявся, щоправда не злостиво, з людських хиб. У цьому творі присутня майстерна сатира на життя і побут козацької старшини XVIII століття.
Коли славний князь Ігор вів свої хоробрі полки на ратні подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховісний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: війна - це велике зло, це потьмарення розуму і затемнення душі? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрібна війна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища істота на землі? Які темні сили беруть у свій полон цілі народи?
Війна... Це страшне для кожного з нас слово, адже воно означає кінець безхмарному небу, кінець рідній природі — кінець усьому. Кінець людському існуванню. Це дуже страшно, коли одного дня не прийде лист від батька з фронту, або колись не зможеш дочекатися любої матусі з магазину, де від продуктів залишилися хіба тільки назви. Ти відчуватимеш себе у пастці, з якої немає виходу. Мабуть, щось подібне відчував і Олександр Довженко, коли писав свою кіноповість "Україна в огні".
Давно вже зарубцювались рани війни. Але в народі пам'ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між століть ті, що загинули в боях, славні у віках живі, безсмертні солдати, всі, хто сміливо йшов у бій, відстоючи право на життя, свободу для майбутніх. Нам, нащадкам переможців над фашистською нечистю, все цікавіше відкривати правду про ті полум'яні роки, і ми звертаємось до мистецтва й літератури.
Самобутній поет екрану і слова, Олександр Довженко залишив по собі велику творчу спадщину і добру пам'ять. Він був переконаним гуманістом, натхненним творцем краси в кінематографі, літературі та житті. Його бентежили солов'їні травневі світанки, чарували дівочі задушевні співи, зворушувало дитяче щебетливе пустування. І дратувало зло, тупе та безтямне, що спричиняло людські страждання, біль, сльози. Але талановитому митцю судилося пережити найбільше лихо — війну. Вона прийшла на українську землю і принесла розбрат і смерть.
Народні пісні, думи та балади відображали події здебільшого героїчного характеру, підносили ідею патріотизму, оборони рідної землі. В них оспівані ратні подвиги, народна визвольна боротьба проти чужоземних нападників. У цих творах возвеличуються герої з народу, що захищають незалежність вітчизни, їхня мужність і сміливість, хоробрість і безстрашність, засуджується зрадництво і боягузтво.
І Лис-хвалько. (Хитрий Лис Микита, перебільшення власних можливостей.) II. Фарбований Лис. (Микита у діжці з фарбою, жах від власного вигляду.) IІІ. Поважний цар лісу. (Налякані звіри прагнуть догодити Микиті, рік царювання.) IV. Правда з'ясована. (Від радості лис задзявкав по-лисячому.)
Однією з найвідоміших п'єс Івана Карпенка-Карого є комедія "Хазяїн", яку автор написав під враженням від поїздки до друзів, які жили в економії відомого тоді багатія Терещенка, колишнього селянина. Письменник на власні очі побачив, яким магнатом став Терещенко, що мав репутацію бездушного хазяїна, жадібного й ненаситного.
І. Карпенко-Карий справедливо вважається засновником української реалістичної драматургії. Саме в його п'єсах були порушені проблеми, які хвилювали суспільство після скасування кріпацтва. Розвиток капіталістичних відносин призвів до появи і зміцнення нового класу — сільської буржуазії. Його представники стали героями кількох творів драматурга.
