Перше кохання, як завжди, приходить зовсім несподівано. Ти його не чекаєш, навіть не думаєш про це, як раптом у тебе з'являється таке відчуття, що у твоєму серці навіки поселилася вона чи він. І дивуєшся, як до цього часу ти не помічав цієї людини, як у тебе не зупинялося серце, коли проходив повз неї. А зараз тобі хочеться співати від щастя, кружляти у танку, дуже хочеться, хоч на хвилинку, побачити своє кохання. Зовсім як це сталося з молодим парубком Миколою з оповідання Григора Тютюнника "Зав'язь".
Найкраще про Г. Тютюнника, мабуть, сказав Борис Олійник: "Чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого сам не раз потерпав. Але то все Григорів характер, вироблений, зредагований і затверджений життям. Безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну життєву картину, що тільки записуй — і до друку. А працював неквапом, інколи — важко, нещадно правлячи себе, до літератури ставився з священою шанобою, з цнотливою ніжністю, як до матері..."
Про кохання написано за багато віків стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш. Але людина тільки тоді по-справжньому розуміє це почуття, коли воно стає її власним. Отже, одна любов, помножена на тисячі тисяч людських характерів і доль, дає невичерпний матеріал письменникові і завжди цікава читачеві.
Багато творів написано про велике людське почуття - кохання. Не є винятком і творчість Григора Тютюнника. Раннє оповідання "Зав'язь" є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли у гіллі "зав'язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки" - зав'язь. Цю зав'язь потрібно берегти, захищати від весняних холодів.
Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Доля в українського письменника Григора Тютюнника була складною і навіть трагічною з дитинства, на яке припали роки воєнного лихоліття, повоєнної розрухи й голоду. Дітям у той час доводилося дуже рано дорослішати, заміняти батьків, що пішли на фронт. А свого тата Григір не бачив із шести років, бо той був репресований і не повернувся із заслання.
Недаремно Григора Тютюнника називають майстром новели. Талант писати новели ґрунтується насамперед на здатності передати велике напруження людського почуття. І Григорові Тютюннику це вдавалося якнайкраще, можливо, тому, що сам він був сповнений цим напруженням почуття — напруженням любові до людей та до своєї землі, гострим почуттям справедливості, порушення якої відзивалося в письменникові пекучим болем...
Кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу його життєвому досвіду і, неодмінно, своєму ідеалу людини, яка завжди була доброю, самовідданою і милосердною за будь-яких обставин. Таким, на мою думку, був головний герой повісті Гр. Тютюнника "Климко". Все своє коротке життя Климко більше піклувався про інших, ніж про себе. Утративши єдину рідну людину, він не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею своєї вчительки. Доля немов винагороджувала хлопчика за високу шляхетність помислів і вчинків. Недарма Бог заповідав нам любити і шанувати своїх батьків, любити свого ближнього, як самого себе. Головний герой любить усіх, кого зустрічає на своєму шляху, йдучи по сіль. Цей факт є автобіографічним, бо Григір Тютюнник теж два тижні зазнавав поневірянь, голоду, коли йшов до матері на Полтавщину.
1. Тяжкі роки дитинства майбутнього письменника. (Народився Григір Михайлович 5 грудня 1931 року в сім'ї селян, пережив тяжкі роки голодомору та сталінські репресії 1937 року. Батька заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах, мати вийшла заміж за іншого, зовсім не піклуючись про долю свого сина. Згодом вихованням Григіра зайнялась родина його батька.)
