Світ драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" наповнений героями двох типів - людьми і міфічними істотами, які живуть поряд, спілкуються, допомагають одне одному і конфліктують.

Часто трапляється так, що геніальні твори довгий час не можуть побачити світ. Чому? Тому що відображена в них життєва правда не дає спокою тим, хто має владу. Така доля очікувала на драматичну поему Лесі Українки "Бояриня".

Драматична поема Лесі Українки «Бояриня» побудована на матеріалі української історії. У творі йдеться про добу Руїни та гетьмана Дорошенка, який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату. Це були важкі роки для України.

Перебуваючи далеко від України, на Кавказі, Леся Українка думками линула в рідний край, туди, де пройшли дитячі роки | їх таємницями і світлими казками. Як писала вона в листі до матері, туга за Волинню, лісами з мавками, за незабутнім селом Колодяжним надихнула поетесу на створення "Лісової пісні". Це один із найбільш поетичних творів не лише в українській, а у всій світовій літературі. Жанр його незвичайний — драма-феєрія, яка передбачає поєднання реалістичних елементів з фантастикою.

Якими б гучними епітетами не величало в минулі роки наше літературознавство творчий геній Лесі Українки, від цього поетеса не ставала нікому ні ближчою, ні зрозумілішою. У свідомості багатьох вона так і залишалася "співачкою" "Досвітніх огнів", хоч апогеєм її творчості була все-таки "Лісова пісня", яка зайняла виняткове місце в усій українській літературі початку XX століття. У своєму розвитку як драматург Леся Українка зверталася до тем з античної та християнської міфології, далеких у часі й просторі від української дійсності.

Відома українська поетеса Леся Українка, яка була патріоткою рідної землі, не могла залишатись байдужою до проблем національної культури взагалі й проблем національного драматургійного мистецтва зокрема. У своїх статтях вона не раз зазначала, що український театр "дуже помалу розвивається і в своєму зрості не встигає за зростом потреб і вподобань нашої громади", і додавала: "...Ми хочемо, щоб театр у нас, як у інших народів, розширював наш розумовий виднокруг, освітлював ті питання, що турбують душу інтелігента наших часів." Тому не дивним є той факт, що поряд з поезіями Лесі Українки з'явились і драматичні твори. Однією з найкращих п'єс в її драматургійному доробку є "Лісова пісня".

Драму-феєрію "Лісова пісня" вважають вершиною творчості Лесі Українки, її гімном рідній землі та рідному народу. І дійсно, у цей твір поетеса вклала стільки любові, стільки захоплення талантом українців, що він просто не міг не стати перлиною у скарбниці не тільки вітчизняної, а й світової літератури.

Предковічна краса волинських лісів таїла в собі безліч таємниць і казок. Десь тут мали мешкати ті загадкові істоти, про яких наслухалася маленька Леся від старших людей. Їм належить критися від людського ока. Але дарма: настане ніч — і дівчинка піде крадькома до лісу, щоб побачити вимріяну лісову красуню — Мавку. Цей спогад дитинства з часом втілився у неповторну драму-феєрію "Лісова пісня".

Кожен з нас хоч раз у житті мріяв про те, щоб знайти відповідь на питання, що не дає спокою. Для жінок серед важливих та особливо актуальних проблем сучасності одним з найважливіших та найцікавіших є з'ясування: чому жінку споконвіку вважають істотою, що повинна підкорятися чоловікові?

Безсмертну драму-феєрію "Лісова пісня" Леся Українка написала за 12 днів, хоча виношувала її в своєму серці все життя. Цей твір — гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Створена на багатому щедрому ґрунті української міфології, усної народної творчості, вона стала шедевром не тільки української, а й світової літератури. Причому слід відзначити, що фольклорно-міфологічний матеріал поетеса пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обґрунтувань з питання сенсу людського життя.