Вічна загадка любові (за оповіданням Г. Тютюнника "Зав'язь").
Багато творів написано про велике людське почуття - кохання. Не є винятком і творчість Григора Тютюнника. Раннє оповідання "Зав'язь" є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли у гіллі "зав'язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки" - зав'язь. Цю зав'язь потрібно берегти, захищати від весняних холодів. Зав'яззю є перше кохання юних Миколки і Соні, сором'язливих і чистих, прекрасних у своїй наївності й щирості. Символічно, що юнак, ніби боячись втратити найдорогоцінніший скарб любові, обкурює свій і Сонин садок, рятуючи при цьому і зав'язь їхнього почуття. Саме в час цвітіння саду і появи зав'язі - майбутнього плоду народжується перше юнацьке почуття. І нехай на дні глибокого провалля ще лежить сніг, нехай насміхається дід, - у юнака зривається голос, коли він дивиться у дівочі очі, паморочиться голова, а серце починає калатати, як дзвін, від одного лише слова коханої. Та й дід насміхається з онука не від злоби, це щось подібне до тренування. Дід готує хлопця до життя, а водночас і згадує свою молодість. Те, що в нього слово колоритне, підтверджує характеристика, яку дід дає онуковій коханій. "- ...то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять. - Просто в неї міцний характер, - кажу спокійно, аби випорснути з дому". Оповідання "Зав'язь" вразило мене відчуттям автора і умінням передати найтонші порухи людської душі. Вдалим є і те, що розповідь ведеться від першої особи, що допомагає краще розкрити внутрішній світ героїв, передати їхні настрої, переживання і радості. Символічна і назва твору: зав'язь першого юнацького почуття, яке народжується у благословенний час цвітіння саду і появи зав'язі - майбутнього плоду. Хочеться вірити, що у Миколи і Соні попереду довге і щасливе життя, що у їхніх серцях надовго оселилося велике людське кохання, яке зігріватиме душі, допомагатиме і підтримуватиме їх на нелегкій життєвій дорозі.
