Якось довелося мені спостерігати таку сцену. По перону, спираючись на палицю, повільно йшла бабуся. Видно було, що в неї хворі ноги. А тут ще й важка валіза в руках. На блідому старечому обличчі — терпіння й втома. Праворуч і ліворуч бабусю обминав потік стурбованих людей, що поспішали.
В останні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». Це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. Ніколи не думав, що доведеться вживати її стосовно людей.
Усна народна творчість — найстародавніший вид мистецтва. Велике місце а нім займають прислів'я і приказки. Це мудрість народу, що пройшла через століття. Наші предки хотіли передати свої знання, досвід, навики нам, що прийшов в цей світ, щоб ми стали добрими і розумними, справедливими і хорошими.
Я зараз знаходжуся в тому віці, коли мені ще важко назвати себе дорослим, але я вже і не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як складеться моє життя, але і у футбол, і в баскетбол я із задоволенням пограю, забуваючи, що зростом майже наздогнав батька.
Вірування наших предків можна умовно поділити на кілька періодів, які залежали у певній мірі від політичної та соціальної ситуації у державі. Кожен з них має свої особливості, хоча грані між ними іноді чітко не простежуються. Дохристиянський період характеризується пануванням серед нашого народу язичницьких (поганських) вірувань.
Здавалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби.
«Друг — це той, хто входить у твої двері, коли весь світ виходить з них». Беззаперечна істина для багатьох із нас, але саме вона, ця істина, викликає безліч питань, дискусів, обговорень.
Багато є скарбів: і матеріальних, і духовних. Кожна людина на своєму життєвому шляху прагне знайти щастя, що вважається найбільшою неперехідною цінністю.
