Три дні й три ночі ллєш на дахи, які лише блищать і весело посміхаються.
Прохолодний дощику! Навіщо ти кропиш та кропиш річку? Води в ній і так багато.
Набридливий дощику! Ось я візьму, піднімуся на хмару й знайду те велике сито, крізь яке ти сієшся. Я закрию його долонями, зроблю в хмарці віконечко для яскравого сонечка й перекину над землею барвисту веселку. А коли побачу, як матуся йде, то крикну Сонцю:
- Посміхнися промінцями! Бачиш — он моя матуся йде!
А ще крикну тобі, неслухняний дощику:
- Сійся-лийся на лани, на зелені килими. А на доріжку, якою ненька йде, не треба.
