Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним.
Ми звично приходимо щодня до школи, звично кидаємо один одному: "Привіт!", звично ділимося новинами, проблемами, звично даємо поради. На уроках ми всі об'єднані одним прагненням - одержати нові знання, закріпити раніше набуті. Мабуть, саме ця спільна мета керує нашим бажанням допомогти один одному краще розібратися у матеріалі, тому у наших шкільних стосунках багато уваги приділяється урокам.
У нашого сусіда дідуся Миколи є чудовий песик. Невеличкий, кудлатий, з хвостом-бубликом і кмітливими карими очима. Дідусь зве його Дружком. Вони справжні друзі. Завжди разом.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку.
Хочу піддати сумніву першу частину твердження, адже часто друзями стають якраз тоді, коли допомагають одне одному у скрутну годину. Проте, з іншого боку, дружба й справді виникає, коли людина щаслива, а отже, й відкрита для інших.
На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб — дивовижне дерево. Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним дубовим листком.
