У селі, куди я приїхав до дідуся на літні канікули, мене здивувало, що незнайомі люди вітаються: "Доброго дня", "Добридень", "Доброго здоров'я!". Тобто бажають мені добра.
Добро і зло... Проблема добра і зла. Вона така ж давня, як давня історія людства, її ще називають вічною, загальнолюдською проблемою. На нашій землі здавна поняття "добро" розумілося як доброта і милосердя щодо всього живого на землі, чесність, порядність, здатність до співпереживання. А "зло" — це все темне, страшне, що шкодить людині, заважає їй спокійно, щасливо жити, примушує її страждати.
У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.
«Чини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою», — сказано в Біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. Та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? Адже одні скажуть, що Біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають.
На канікулах я був на гостинах у бабусі, і вона вирішила показати мені хату — музей відомого українського письменника Олександра Довженка в Соснівці. Усе тут на подвір'ї і в самій хаті залишилося таким, яким було за життя письменника. Перед самою хатою, ще на вулиці, зустрічає відвідувачів скульптура молодого Довженка. На подвір'ї — старезний колодязь із цямриною та журавлем, ворота з дашком, клуня з сільським знаряддям праці.
У нашій квартирі висить картина Т. Г. Шевченка "Катерина". Мій батько — учитель української літератури — дуже любить цю картину. Він каже, що шевченківська Катерина нагадує йому Україну, утілену в живий образ.
Я люблю спостерігати за хмарками. Найбільше мені подобається дивитися на них з вікна нашої квартири, з дев'ятого поверху. Перед очима постає дивовижний краєвид. Десь там. унизу, мов маленькі мурашки, туди-сюди снують люди, видніються верхівки дерев, а будинки довкола схожі на іграшкові. Придивляюся — і бачу аж ген під небокраєм нову телевізійну вежу. Усе стало таким дрібним, метушливим... А небесна височінь близька як ніколи! Здається, що вона зовсім поруч, варто лиш простягнути руку. Мені дуже подобається почуття висоти, і я анітрохи не боюсь.
Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.
У світі є дуже багато різних родин та батьків. Є, на жаль, батьки, яким не подобаються їхні діти, і вони їх виганяють на вулицю. Але більшість добрі, вони життя можуть віддати заради своєї дитини.
