Не можу не написати про чарівну книжку "Святвечір", якою користуюсь досить часто. Це моя помічниця. Автор двотомника - відомий український письменник, етнограф Василь Скуратівський. До книжки увійшло понад сто ґрунтовних описів свят та обрядів.
Богданівка, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини.
Наші далекі предки жили в мирі та злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися. Тому і наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю. Грози та битви - грізний бог - так можна назвати Перуна, бога блискавки, грому та дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний дуб, червону калину, вепра та півня-будимира, що проганяв нечисту силу темряви та пробуджував сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Він "подарував" землеробам ковальське знаряддя, "навчив" їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю.
Здавна в Україні, багатій на хліб та усяке зело, землі, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою і зрозумілою мовою. Від дощу, сонця залежало головне в житті стародавнього та далекого пращура-слов'янина. Тому й намагалися наші далекі предки жити в мирі і злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися, і боготворили.
Здавна в Україні, багатій на хліб та усяке зело, землі, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою і зрозумілою мовою. Від дощу, сонця залежало головне в житті стародавнього та далекого пращура-слов'янина. Тому й намагалися наші далекі предки жити в мирі і злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися, і боготворили. Тому й наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю.
Я ще не маю уявлення про те, як буду в майбутньому ставитися до свого дитинства і що воно для мене означатиме на відстані років. Можливо, це тому, що ще не зовсім розлучився з ним, воно ще десь поруч зі мною, блукає десь, зазирає незвіданими казками уві сні, бентежить душу тим, що я дорослішаю, й дитячі казки вже не викликають у мене якогось неймовірного захоплення, як це було в дитинстві. Але вже нині, слухаючи дорослих, у мене виникли певні й дуже чіткі міркування.
Непомітно промайнуло безтурботне спекотне літо, і вересень став повноправним господарем в лісах, полях, на річках і озерах. Рано вранці вже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригріває, нагадуючи про літо. Відпочивають після тривалої важкої роботи поля. Віддали господарям свій щедрий урожай сади. У всьому відчувається холодне дихання осені.
В українського народу є таке повір'я: від батьків, які не дотримуються звичаїв і традицій свого народу, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака — завжди похмурий, чимось невдоволений чоловік, він до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає.
З давніх-давен у народі існували правила, згідно з якими в помешканні суворо заборонялося сваритися. Наприклад, не можна було сваритися біля порога, бо під ним, вважалося, перебувають духи предків, що оберігають родину. Якщо потурбувати їх сваркою, то вони образяться і принесуть нещастя.
