Григорій Сковорода давно вже став символом мудрості українського народу. Про великого філософа України сказано і багато, і замало водночас. Він був у всьому незвичайною людиною. За спогадами його сучасників, одягався він охайно, але просто. Їжу вживав виключно рослинну та ще молочні продукти, і то раз на день після заходу сонця, м'яса й риби зовсім не вживав. Кажуть, що це не була примха чи якісь забобони, це так відбувалося через властивість його організму. Спав Григорій не більше чотирьох годин на добу, вставав удосвіта і йшов собі або за місто, або в сади.

Мені здається, що це слушна думка: грішми треба управляти, а не служити їм. Адже гроші — це лише засіб для того, щоб задовольнити свої потреби — в їжі, одязі, освіті тощо. Отож ними^ті треба управляти, щоб на все вистачало, щоб не витрачати даремно і заробляти їх достатньо й ефективно.

На мій погляд, кращий спосіб подорожувати по місту — це ходити пішки. Коли ви ходите пішки, ви не залежите ні від якого виду транспорту. Ви можете милуватися красою будівель і пейзажів. А йдучи уздовж вулиць, ви можете піти, куди вам подобається. Це все переваги. Але, звичайно, незручність пішохідним прогулок— це час, який ви на них витрачаєте.

1. І. Вишенський. У "Посланні до єпископів" І. Вишенський піддає осуду жадібність, прагнення до грошей новоявлених єпископів, що вбачають свою місію не у служінні Богові та людям, а в накопиченні матеріальних благ.

Гуманність у наші часи стала рідким явищем. Дехто з людей навіть не знає, що означає це слово. Взагалі в перекладі з латини гуманність означає людяність, тобто вміння поважати і визнавати цінності людства, гідність кожної особистості.

Піч, як і скриня — один з предметів побуту українського народу. Традиційна піч... Ця "добра щедра піч твоя", що пахла травами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням, як писав Олександр Довженко буде знана тільки з художніх творів. Але людська пам'ять завжди повертатиме нас до вогню в печі родинної хати, біля якого ми народжувалися і виростали.

Над цим питанням доводилося і доводиться замислюватися багатьом. Мандрівник Лука з п'єси М. Горького "На дні" говорив, що для старих там батьківщина, де тепло. Погоджуватися з цим твердженням чи ні — це кожен повинен вирішувати для себе сам.

Закінчилося літо так само непомітно, як і почалося. Закружляли вихором у повітрі яскраві листочки. Дерева закивали голим віттям, дякуючи сонечку за літнє та осіннє тепло і ласку.

Вітчизну і матір не обирають. Можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. Адже Вітчизну ми теж називаємо матір'ю. Кожний із нас під словом Вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних.

Я йду алеєю з трьома червоними гвоздиками в руках. Повз мене проходять люди, молоді і старі, веселі і смутні, й усі вони несуть квіти. Алея довга, з боків її вишикувалися високі дерева. Мені здається, що я потрапила у великий коридор із блакитною стелею — небом. І все це якесь урочисте: і небо, і сонце, і дерева. І люди. Що сталося? Я обертаюся — позаду йдуть мої батьки, вони жваво про щось розмовляють.