Павло Тичина, на мою думку, поет геніальний і водночас суперечливий. Поет, якого називали справжнім генієм і втраченим генієм. Поет, про якого О. Гончар писав: "Тичина - це музика й барви, це чистота душі", а Є. Маланюк назвав "поетом однієї книжки". Поет, про якого доводилося чути: "А Тичина пише вірші, та все довші, та все гірші". То який же він, справжній Тичина?
Уже своєю першою збіркою "Сонячні кларнети" Павло Тичина здобув загальне визнання читачів і критики. Вона вийшла друком у 1918 році. У віршах її поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини.
Вже понад вісім десятиріч звучить у світовій літературі могутній, титанний голос Павла Тичини. Його рання лірика полонила читачів душевно-ліричними картинами природи, незвичайними барвами, музичністю. Душа поета то мчить на вітрилах віри в добро, то впадає у відчай. Та більше оптимізму в ранніх віршах. Його ідеал — не окрема людина, а гармонія людини з природою, інтелекту й духовності, закону й благодаті, почуття й обов'язку.
Велика Вітчизняна війна була страшною трагедією для багатьох народів Європи. Не було людини, якої б вона так чи інакше не торкнулася. Особливо це стосується радянських республік, які прийняли основний удар фашистів на себе. Хоч, судячи з назви, твір поеми П. Тичини "Похорон друга" стосується лише близької до поета людини, але насправді це реквієм усім тим, хто віддав своє життя за Батьківщину.
Друга світова війна. Палають міста і села. Фашист плюндрує нашу священну землю. У цю добу лихоліття і героїчного подвигу народу Тичина проголосив: "Перемагать і жить!" Поезія Тичини теж воювала, мстила, ненавиділа, мобілізовувала, окриляла. Назва книги "Перемагать і жить!" (1943) — влучне визначення помислів і дій народу в роки війни: подолати ненависного ворога, жити й процвітати нашій Батьківщині!
Вже у першій збірці поезій "Сонячні кларнети" (1918 р.) П. Тичина показав себе як поет-лірик, поет-романтик, закоханий у природу і навколишній світ. Його вірші — це твори талановитого поета, людини, яка любить і розуміє музику, відчу¬ває красу природи. Маючи ще й художній хист, П. Тичина своїм пером, наче пензлем, малює поетичні картини природи. Так у віршах "Хор лісових дзвіночків", "А я у гай ходила" та інших як на полотні постає краса рідної природи. В кожному рядку його віршів відчувається щира радість, світлий настрій.
Осип Турянський належав до тієї групи митців, які, "призначені самим письменницьким інстинктом, вибирають перо серед кількох можливих засобів діяльності і, якщо воно було для них єдиною можливістю, відкладають його, як тільки виконають свою місію". Так висловлювався про творчість письменника Ян Парандовський. Ці слова з'явились у пресі після виходу ліричного роману О. Турянського "Поза межами болю", який дуже високо оцінили критики й пророкували його авторові творчий злет, бо він мав рідкісний вияв творчої енергії.
Стиль повісті Осипа Турянського «Поза межами болю» належить до напрямку класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст., у якому мистецтво тісно пов'язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі Турянського зображено загострене суб'єктивне світобачення через призму переживань та емоцій автора в екстремальній ситуації. Письменник засуджує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопролить.
Повість Григора Тютюнника "Климко" переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
