Видатний український поет Павло Тичина написав багато віршів, які ввійшли до скарбниці літературної класики. Як поет-новатор Тичина створив цікавий образ ліричного героя, закоханого в природу.

Світ поезії чарівний і неповторний. Він може схвилювати людину, пробудити в душі різні почуття й переживання. Особливо, коли поетичне слово створене справжніми майстрами, що можуть торкнутися струн людської душі.

Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх "Сонячних кларнетів", музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої.

Павло Григорович Тичина прийшов у літературу на зламі епох. Кінець XIX — початок XX століття був позначений усталеною ідеологією в літературі і водночас пошуками нових мистецьких засобів. Письменники старшого покоління обстоювали думку про те, що література має зображувати реальних людей і реальні події. На противагу теоріям віддзеркаленого зображення життя приходять пошуки нових форм, нових моделей літературного мистецтва.

Павло Тичина є одним з найулюбленіших поетів нашого народу. Великою майстерністю відзначений вірш "Гаї шумлять...", в якому струменить захоплення людини красою природи рідного краю. У поезії використані образи, що часто зустрічаються в народних піснях: гаї, ріки, ластівки, хмари:

Збірка "Сонячні кларнети" (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у світовій поезії.

Кажуть, поети розквітають раз на віку. Якщо це правда, то Павло Тичина розцвів у молоді роки, коли з'явилися "Сонячні кларнети" (1918), "Замість сонетів і октав", "Плуг" (1920), "В космічному оркестрі" (1921), "Золотий гомін" (1922), "Вітер з України" (1924). Це справді неперевершена, видатна поезія, в якій переплелись і краса людських почуттів, і сприйняття революції і громадянської війни на Україні як надії на соціальне, національне та духовне визволення, і жорстоке розчарування дійсністю.

22 червня 1941 року... Фашисти вчинили напад на нашу землю. Настав час грізних випробувань для нашого народу. Павло Григорович Тичина, передчуваючи цю страшну війну, писав:

Вірш "Я утверждаюсь" датований 1943 роком. Це був час, коли Україна звільнилася від фашистської окупації. Тичина разом з письменниками старшого покоління знаходився в евакуації, був далеко від фронтів війни, але його серце проймалося стражданнями від вістей про горе й муки рідного народу. У щоденнику воєнних літ поет писав: "Одколи почалася війна, свого не можу духа заспокоїть. І ті до мене вопіють, що на дні моря, і вкинуті в колодязь". У творах цього періоду народжується одухотворений образ матері-України, яка страждає, бореться, кличе на допомогу і утверджується у боротьбі із жорстоким ворогом.

Скільки поколінь юних читачів виучує ці рядки напам'ять! Тичина не зразу став улюбленим поетом молоді. Поет був майстром лірики політичної, громадянської, філософської. А поруч з політичними поезіями з'являлися вірші про кохання: