П'єси Олексія Федотовича Коломійця завжди відзначалися гостротою і важливістю порушених у них проблем. Особливо слід відзначити твір "Дикий Ангел", що за поставленими у ньому проблемами надзвичайно актуальний сьогодні, коли вже більшість усвідомлює: з родини йде життя людини, родина є тим осередком, який формує справжнього громадянина.

Коли читаєш поему Івана Франка "Іван Вишенський", то відчуваєш, що кожний рядок, кожне її слово звернене до нас сьогоднішніх. Афонський чернець надзвичайною силою свого красномовства став на захист українства, виступив проти нищення народу, його віри і мови.

Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.

В історії літератури відомі твори, які, не витримавши випробування часом, швидко забувалися. Часто причиною відсутності популярності для твору була його "відірваність" від життя, в ньому читач не знаходив висвітлення проблем, що хвилюють суспільство взагалі і самого читача зокрема. Однак були й твори, які, щойно з’явившись, набували загального визнання, широкої популярності. До таких творів належить і написана у 1900 році І. Карпенком-Карим комедія "Хазяїн", тема якої, — показ жорстоких методів збагачення, — є актуальною і зараз.

Завдання літературної критики — визначити художню цінність твору, його значення для читачів. Скільки було випадків, коли вчені не приймали видатне творіння або, навпаки, схвалювали якусь низькопробну "одноденку". Мені здається, що найсправедливішим і найточнішим критиком є час, який перевіряє художні твори на справжність, розставляє їх на місця: щось відправляє у забуття, а іншим дає путівку у безсмертя. Ось до цих останніх, безумовно, належить комедія І. Карпенка-Карого "Хазяїн".

Микола Зарудний, побратим О.Коломійця, говорив, що той тради-ційний лише в одному - в безмежній любові до свого народу і театру, а в останньому він новатор.

Володимир Винниченко — письменник незвичайної долі. Його творчість у перші десятиліття XX століття викликала чи не найбільший інтерес читачів, прокладала українській літературі стежку до інших культур. У багатьох його драмах є образи героїв, які борються не за особливе щастя, аза ідеали людства.

Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори — тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці не почувають себе народом, нацією, перетворюються на «малоросів», «хохлів». «Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал... вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Ми не усвідомлюємо в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість, а без цього ми просто маса населення, людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст».

" Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим знаменитих п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це якоюсь мірою випробовування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.

Серед драматичної спадщини Лесі Українки драматична поема «Бояриня» посідає особливе місце. Це твір, який за життя поетеси не видавався, вперше побачив світ у 1914 році, були окремі видання у 1918 та у 1923 роках. А з тих пір до 1989 року поема не тільки не виходила друком, айв літературній критиці та історії літератури про неї не згадували. Чим же це пояснити?