Перша поетична книжка Лесі Українки "На крилах пісень" вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики "Невольничі пісні" — Один з найвищих злетів революційного слова поетеси. Цикл об'єднує наскрізна думка: "Що сльози там, де навіть крові мало", а також загальний героїчний пафос, вміщений у поезії "І все-таки до тебе думка лине" — справжній перлині циклу. Цей вірш-звернення до рідного "занапащеного, нещасного краю".
Письменницькі щоденники — це особливий і своєрідний жанр літератури, в якому перед читачем розкривається неординарна особистість митця, його потаємні думки, творчі задуми, переживання, окремі епізоди його біографії.
Кожна людина має право на свою думку, на її висловлення, на втілення своїх ідей у життя. Але ж що робити, коли душі необхідно висловитись, а голос правди може коштувати життя? Тоді українськими письменниками починали створюватися шухлядні твори. Таким був "Щоденник" Олександра Довженка, який по праву може називатися твором мистецтва.
I. У своєму "Щоденнику" О. Довженко звинувачує тоталітарну систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва, переслідуванням за любов до свого народу, за любов до України — "вічної вдови".
Новелу "Я (Романтика)" Миколи Хвильового присвячено "Цвітові яблуні" Михайла Коцюбинського. Такий інтертекстуальний перегук дає ключ до розуміння твору. У центрі обох новел - герой із розчахненою психікою, який перебуває в кризовій ситуації. Події подаються крізь призму його сприйняття, що робить оповідь підкреслено суб'єктивізованою та психологізованою. Герой Коцюбинського бореться з власним "Я", зі своїм даром письменника, що в "межовій ситуації" стає прокляттям. Біля вмираючої дитини він не здатен забути звичку постійно підмічати дрібні деталі, нюанси настрою, щоб використати їх потім у творах.
Неординарною й пристрасною, вогневою і ліричною ввійшла поезія Василя Симоненка в нашу літературу. Адже витоки її йдуть із глибин народного життя вона є часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, нашими помислами й чарами, якими ми живемо. В. Симоненко став сурмачем післявоєнного покоління, того, що дітьми вийшло з заграв страхітливої війни.
Юність завжди бере своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шукає в скронях, ніжним квітом любові спалахує в серці. І те п'янке, незбагненно солодке почуття переливається в чарівну Поезію. Василь Симоненко зізнається:
Василь Симоненко, співець чарівної краси нашої незрівнянної України пішов із життя ще зовсім молодим, не досягнувши тридцятилітнього віку. Але всі двадцять вісім років, подарованих йому вічністю, прожив чесно, відкрито й гордо ніс звання народного поета, "витязя молодої української поезії". Митець настільки самовіддано любив рідну землю і славний козацький рід, що вся його творчість пронизана духом палкого патріотизму.
Сюжет п'єси "Сто тисяч" Іван Карпенко-Карий узяв із реального життя: у країні скасували кріпосне право, сили, що дрімали в окремих представниках селянства, звільнилися і знайшли вихід у примноженні достатків, у скуповуванні земель, у нещадній експлуатації селянства. Герасим Калитка, головний герой п'єси "Сто тисяч", жив у кожному новітньому багатієві. Карпенко-Карий навіть прізвище своєму героєві дав, використавши загальновживане слово "калитка", що означає торбину для грошей, гаманець. (У першому варіанті п'єси прізвище героя було Капшук — торбинка з шнурочком для грошей.)
