Володимир Винниченко — письменник незвичайної долі. Його творчість у перші десятиліття XX століття викликала чи не найбільший інтерес читачів, прокладала українській літературі стежку до інших культур. У багатьох його драмах є образи героїв, які борються не за особливе щастя, аза ідеали людства.
Що таке гріх? Де шукати тонку грань між праведним і грішним? І чи є вона взагалі? Який гріх є найтяжчим? На ці та інші питання намагався знайти відповіді В. Винниченко у п'єсі «Гріх». Вустами головної героїні автор говорить, що безгрішна людина — «...солоденька мамалига..., не здатна ні на який гріх. А значить, і ні на яку святість».
Творчість Володимира Винниченка — це яскравий художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності в нашому буремному столітті. Для творів письменника характерні широта й актуальність тематики, новаторська манера письма. Він реалістично зображує тяжке становище темного і забитого селянства та міської бідноти, жорстоку експлуатацію заробітчан, перші спалахи соціального протесту. І завжди найістотнішим у житті Винниченка, політика і митця, були болісні роздуми про Україну, рідний народ, який упродовж століть не міг здобути омріяну волю.
Барокова поезія другої половини XVII століття стимулювалася засвоєнням теоретико-літературних знань і розвивалася у найтіснішому контакті з викладанням поезії в школі. На той час писання поезії не було таїнством. Для епохи бароко створення віршів є обов'язком. У школах викладалася теорія поезії — поетика. Велика увага приділялася концептуальній насиченості, парадоксальності вірша.
Про долю народних талантів писав ще Тарас Шевченко у своїх російських повістях. Крізь мури темноти й забобонності, класової зверхності в царській Росії пробивалися лише поодинокі таланти, такі як сам Шевченко, видатний актор Щепкін та деякі інші. Більшість же'гинули в морокові кріпацтва, пореформених криз, революційних ситуацій.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Степан Васильович Панасенко (справжнє прізвище письменника) народився 27 грудня 1878 р. у м. Ічні на Чернігівщині в селянській родині. 1895 р. він вступив до Коростишівської семінарії, після закінчення якої вчителював на Київщині й Полтавщині. 1904 року С. Васильченко навчався у Глухівському учительському інституті, але змушений був залишити його і переїхати на Донбас, де за участь у робітничих демонстраціях 1905 р. він був заарештований. По виході 1908 р. з Бахмутської тюрми С. Васильченко повернувся до Ічні і присвятив себе літературній праці. 1910 р. він переїхав до Києва, де протягом чотирьох років працював у газеті «Рада» завідувачем відділу хроніки. У роки Першої світової війни перебував на фронті.
Степан Васильченко, письменник і учитель, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів. Вболіваючи за долю малечі з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами... Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя...
Тарас Григорович Шевченко — гордість і слава України. Його "Кобзар" — це найблагородніший супутник кожного українця. У повісті "У бур'янах" Степан Васильченко розповідає про родину, виховання та подальшу долю маленького Тараса. Батьки майбутнього Кобзаря працювали на панщині й поверталися додому геть виснаженими. Змалечку Тараса доглядала сестра Катерина. Родина Шевченків жила злиденно. Їхня хата була чи не найгіршою в селі: кривобока, в дірках, стояла вона край села, як примара.
Степан Васильченко був письменником і учителем, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів. Він так вболівав за долю малечі з народу, що вважав за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами. Бо не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя.