Історична доба, в яку жив Іван Вишенський, була складною і суперечливою, а сама постать Івана Вишенського оповита легендами, багато чого з його життя залишається невідомим для нас і, зважаючи на прірву часу, яка розділяє нас із ним, вже таким і залишиться. Саме життя Івана Вишенського викликає багато питань. Він народився в невеличкому містечку Судова Вишня, але точна дата народження та історія дитинства і юнацьких років залишаються прихованими в глибині сторіч. Жив Вишенський у кількох містах, але приблизно у 30—35 років оселився в Греції на горі Афон, прийнявши чернецтво. З малочисельних джерел та із самих його творів ми розуміємо, що ця людина мала запальну вдачу, твердий характер, але нам не відомо, що саме змусило Вишенського стати ченцем, зрікшись бурхливого світського життя.

Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI - початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30-35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон.

Іван Вишенський — письменник-полеміст. (Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського. Він викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й "вдасть мирскую", польсько-шляхетських і українських гнобителів. До наших днів дійшло мало біографічних відомостей про відомого українського письменника-полеміста. Народився у середині XVI ст. у Судовій Вишні. Багато мандрував світом, відвідував святі місця. Проживав на Волині, на Львівщині, на Афоні у Греції, де й помер десь у 20-х роках XVII ст. Певний час він посідав якесь становище при дворі князя Костянтина Острозького.)

Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто зі скарбниці національної культури, його твори вилучено з бібліотек, а на його ім'я було накладено табу. Та, нарешті, настав час, коли можна і говорити про В. Винниченка, і читати його твори, і глибоко вивчати його життя і творчість. Вимушена еміграція жалем, тугою озвалася у серці письменника, але була надзвичайно плідною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повісті, оповідання, драматичні твори, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, бунтівливий дух революціонера в житті та в літературі. Він бачив і сприймав життя в усій повноті його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх творах емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв.

Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. в м. Єлисаветграді (нині Кіровоград) у небагатій родині. Навчався у народній школі, потім у Єлисаветградській гімназії, з якої був виключений за захист прав гімназистів і постійні конфлікти з керівництвом. Майже рік В. Винниченко мандрував Україною, заробляючи на життя тимчасовими підробітками. У 1900 р. він склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, майбутній письменник вів активну революційну діяльність як член Революційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незалежну українську державу.

Літературна спадщина Володимира Винниченка привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому є дитяче оповідання «Федько — халамидник». Воно назване за іменем головного героя твору — Федька — хлопчика з робітничого передмістя. За непосидючу вдачу, схильність до витівок хлопчика прозвали на вулиці «халамидником», тобто бешкетником, розбишакою.

Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку XX століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художнього осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. «...Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, іцо може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Стефензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм.

Своєрідність мистецьких засобів В. Винниченка. (Твори В. Винниченка були сміливим утвердженням нового в описі зовнішнього вигляду героїв, впровадженням свіжих зразків міських, сільських і степових пейзажів. Пейзаж як мистецький засіб проймає наскрізь усю творчість письменника. По-новому Винниченко трактує життя, інколи "іде від супротивного", змальовуючи контрасти, граючи на протилежностях.)

Один із найталановитіших українських прозаїків і драматургів - Володимир Винниченко. Він - не тільки провідний діяч українського літературного і національно-визвольного руху, а ще й відомий політик.
Першим в літературі 20-х років XX ст. створив соціально-утопічний і фантастичний роман з елементами пригодницького і детективного жанру.

Улітку, коли гостювала у бабусі, я спостерігала трохи сумну картину. Качка висиділа 12 каченят. Одне каченятко виявилося кривеньким. Від самого початку на подвір'ї кривенькому каченяті не було життя. Його дзьобали і кури, і дорослі качки, а за ними й малі каченята. Іноді бідолашне каченя крякало від болю і незграбно намагалося ухилитися від кривдників. До тарілки з кашею малому важко було проштовхнутися. Я помітила, що й мати-качка не жаліла бідолаху.