Природа — то колиска людської цивілізації. Завжди вона давала людині матеріальний достаток та насолоду від спілкування з нею. І при дбайливому до себе ставленні віддячувала стократ. Ще Г. С. Сковорода закликав жити в гармонії з природою. Але природа для слабких духом, невмілих та недосвідчених може бути жорстокою, навіть згубною.
Пейзаж у романі — важливий змістовий компонент (витворений у романі світ природи вражає своєю екзотичністю, що й приваблює читачів). Єдність героїв роману із природою (герої завжди серед сорокаметрових кедрів, серед повалених дерев, вивернуте коріння яких нагадує "велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею").
"Нашого цвіту — по всьому світу",— говорить народне прислів'я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах. У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини — великої любові до свого рідного краю, бажання жити нормальним людським життям.
Під час війни радянські люди потрапляли на Захід різними шляхами і з різних причин. Серед них багато було військовополонених, яких тримали в таборах смерті, остарбайтерів, яких примусово вивозили на роботу; втікачів з Радянського Союзу, яких режим переслідував за їхні погляди і переконання.
За часів СРСР велика кількість українських митців вимушена була покинути межі своєї Батьківщини і оселитися за кордоном. Наші співвітчизники жили у Канаді, у США, в багатьох країнах Європи. Відомі мистецькі організації, що дістали свою назву за місцем мешкання поетів та письменників: Нью-Йоркська група, наприклад. Окремою сторінкою розвитку української літератури стала творчість Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та інших митців, відомих нам як Празька школа. У Празі гуртувалася велика частина української інтелігенції — навколо Українського вільного університету. Змушений був покинути Україну, тодішню УРСР, і видатний письменник Іван Багряний. Чому людина надзвичайної сили духу, палкий патріот, талановитий літератор виїхав за межі своєї країни? Вичерпну відповідь на це питання письменник дав у памфлеті "Чому я не хочу вертатися в СРСР?".
Класик української літератури Володимир Винниченко у своєму листі до Івана Багряного писав: "Велике спасибі Вам... за книгу. Вона — великий і страшний документ". Мова в листі, йшла про роман Івана Багряного "Сад Гетсиманський". Ця книга вийшла за сприяння Володимира Винниченка вперше французькою мовою. Завдяки цьому європейський читач узнав правду про те, що коїлося в радянських тюрмах тридцятих років XX століття. Ця розповідь вражала і продовжує вражати. Але ж "Сад Гетсиманський" не є вигадкою письменницької уяви. Іван Багряний сам пройшов кола сталінського пекла.
Однією з найопукліших особливостей багрянівських текстів є образ українського героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною культивування образу сильної особистості вважаємо історіософські пошуки письменника. Потоптання національної революції, знищення творчої еліти революційного покоління, поразка Повстанської армії в Другій світовій війні ставить Багряного перед проблемою "неісторичності" своєї нації, її керованості обставинами. Автор наголошує, що історію творять особливі люди разом із своїм народом - вихідці з мас, розвинуті, себе-створені, кращі його представники, які через всебічне інтелектуальне, національне, фізичне самовдосконалення є творцями ідей (від політичних до релігійних)
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі. На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Що для людини є найголовнішим у житті? Виявляється, право називатися людиною в будь-яких обставинах. Нехай тобі нелегко доводиться у житті, нехай тебе оточують безпринципні й нечесні люди, нехай уся планета стане для тебе тюрмою, але ти повинен зберегти свої принципи, бути вірним своїм ідеалам, бо ти, перш за все, Людина, якій підвладно усе. Саме так, на мій погляд, міркував Григорій Многогрішний з роману Івана Багряного "Тигролови", коли життя випробувало його на це високе і почесне звання.
Людині майже усе життя доводиться проходити через якісь випробування: великі чи малі. І тільки подолавши їх, вона може встановити, чи гідна вона називатися Людиною. Так, так, Людиною з великої літери. Адже по усьому світові розкидано безліч людців, які, мабуть, жодного разу і не замислилися" над цим питанням. Хіба б могли вони витримати те, що витримав простий український юнак Григорій Многогрішний з роману Івана Багряного "Тигролови", витримати і не зламатися, витримати тягар знущань, образ, болю та голоду і не перестати вірити у милосердя, у людяність, у кохання — залишитися Людиною?
