Життя Остапа Вишні було далеко не простим. Хоча чи було воно простим у тих історичних умовах хоч у якоїсь мислячої людини? Певно, що ні. Павло Губенко народився 1889 року на Полтавщині, родина була багатодітна і незаможна. З дитинства хлопець мріяв бути вчителем, проте після початкової школи його віддали до Київської військово-фельдшерської школи, потім він працював у залізничній лікарні. Знайомі Остапа Вишні згадують, що вже у той час проявився його талант гумориста: він умів підтримати хворих теплим словом і жартом, умів помітити цікаві життєві деталі, з іронією вказати на недоліки людей.
Творча спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Гулака — Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його байки відіграли важливу роль у розвитку української літератури перших десятиліть XIX ст. Письменник П. Білецький-Носенко в 1823 році писав: "Я смело могу уверить, что сказочки г. Артемовского- Гулака читались с таким же неописанным удовольствием, как "Энеида" г. Котляревского, что многие вытвердили напамять целые тирады из них..."
Видатний український поет-революціонер Павло Арсенович Грабовський усе своє життя віддав рідному народові. Його поетичне слово було міцною зброєю за найсвітліші ідеали людства.
Ситуація в українській поезії ХІХ-ХХ століть складалася досить своєрідно. Якщо в російській і зарубіжній літературі цієї доби життя відтворювались у формах самого життя, стверджувались активні способи віддзеркалення існуючої дійсності, то українська література знаходилася на шляху пошуку суб'єктивного ставлення до всього, що відбувалося в реальному житті. Одним з чинників, які не сприяли її розвитку, була також перша світова війна та революційні події 1917-1918 років.
Доля в українського письменника Григора Тютюнника була складною і навіть трагічною з дитинства, на яке припали роки воєнного лихоліття, повоєнної розрухи й голоду. Дітям у той час доводилося дуже рано дорослішати, заміняти батьків, що пішли на фронт. А свого тата Григір не бачив із шести років, бо той був репресований і не повернувся із заслання.
Святий образ матері... Немає, мабуть, письменника, художника, музиканта, який би не присвятив свого твору цій найріднішій, найкращій людині на землі. Згадаймо лише Лесю Українку, О. Кобилянську, В. Стефаника, О. Довженка, А. Малишка тощо. На мою думку, серед українських поетів саме Борис Ілліч Олійник весь свій талант присвятив звеличенню й уславленню матері. Не читала більш зворушливих та щирих поезій, ніж "Сива ластівка", "Мати сіяла сон...", "Мати наша — сива горлиця", "Мати", "Пісня про матір", "Дорога баби Катерини", "Ми з матір'ю вертаємо в село", в яких образ матері, такий рідний і земний, піднесений до Берегині всього роду людського.
Ім'я Бориса Олійника стоїть в історії української літератури поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновськсго та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління "шістдесятників" з їхніми злетами та поривами за залізні рамки "соціалістичного реалізму".
Про материнську любов, про ті уроки добра і краси, які дала мати, про ніжну материнську ласку, про її колискову написано тисячі хвилюючих рядків. Перед матір'ю, "мов перед образом святим", схилявся Великий Кобзар. Та чи тільки він!? Перед матір'ю схиляються царі і владики Цього світу, адже мати — це найрідніша, найдорожча в світі людина; вона дає людині життя, виводить у світ, передаючи своїм дітям у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, надій, смутків і радощів, навчаючи їх творити добро і красу, берегти святе. Тому й не дивно, що впродовж багатьох віків возвеличуються матері, оспівуються у піснях.
"Слово о полку Ігоревім" — твір давньоруської літератури про захист Руської землі від половецької навали. Написав його невідомий автор. Події, змальовані в поемі, відбуваються у 1185 році, коли князь Ігор повів своє військо на половців. Незважаючи на затемнення сонця, яке віщувало поразку, дружина Ігоря вирішила розбити половецькі війська, щоб назавжди закрити їм шлях на Русь. Але сталося навпаки. Тільки перші дні принесли радість перемоги. На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни віддали своє життя, захищаючи рідний край, але сили не були рівними. Щоб подолати половецькі орди, треба було об'єднати руські князівства для боротьби з ворогом. Незгода між князями привела до поразки дружини Ігоря, але постраждала земля Руська, яка стала беззахисною.
На уроці української літератури я познайомився з "Повістю минулих літ" —' величним твором про минуле нашого народу часів Київської Русі. Читаючи фрагменти з цього літопису, я мимоволі уявляв собі Нестора-літописця, який створював цей твір, схилившись над папером, осяяний світлом свічки...
