Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876—1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 р. Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем.
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму.
В українському літературному процесі 70—90-х років XIX століття Панасу Мирному належить одне з найпочесніших місць. Видатний письменник-реаліст, автор злободенних новаторських за змістом і формою прозових та драматичних творів, він нещадно викривав основи буржуазно-поміщицького ладу, пристрасно захищав інтереси скривджених і поневолених трудівників.
Я люблю поезію. І завжди з великим задоволенням читаю вірші. Тому, прочитавши вірші Василя Андрійовича Симоненка, я назавжди залишилася прихильником його таланту. Поезія Симоненка — ніжна, зворушлива, тонка. Вона самобутня, незвичайна, пристрасна. Читаючи її, завжди відкриваєш для себе щось нове, цікаве, потрібне. Мені дуже подобаються його вірші про кохання. Це зовсім не нова тема в літературі. І, здавалося б, що хто ще може краще сказати про неї, ніж зробили це Пушкін, Тютчев, Фет, Шекспір, Рильський чи Сосюра. Вічна тема. Але В. Симоненко, не конкуруючи з ними, не змагаючись, зумів створити такі прекрасні, зворушливі вірші про кохання, які будуть хвилювати не одне покоління читачів.
М. Т. Рильський — поет, твори якого хвилюють читача, не залишають байдужими людей різних смаків. Особливо мені подобаються вірші поета про твори мистецтва.
Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першої російської революції, економічні труднощі в країні, глибоке соціальне розшарування, назрівання нових політичних потрясінь - все це викликало до життя нігілізм і зневіру у світлі поривання, любов, дружбу. Митці включалися в літературну боротьбу, і молодому поетові важко було розібратися в політичних подіях і уникнути різних ідейних впливів.
Мені дуже подобається поезія «Арфами, арфами...». Це рідкісна за мелодійністю поезія, за красою внутрішніх віддзвонів, за ніжним поєднанням почуттів. Цей вірш, здається, увібрав у себе всю красу українського фольклору, веснянок, гаївок:
Серед героїв роману "Тигролови" найсильніше враження на мене справив Григорій Многогрішний. Чому? Мабуть, тому, що його характеру притаманні такі риси, які завжди викликають повагу у людей.
Ось і останні слова роману І. Багряного "Тигролови": "...сміливі завжди мають щастя". Як прикро, що роман уже дочитано, усі пригоди героїв позаду, Наталка і Григорій у безпеці. Вони сміливі, і, мабуть, тому матимуть щастя. Перед ними цікавий світ, життя, повне пригод, нові люди, що зустрічатимуться з ними. Як вони житимуть? Цікаво...
Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
