"Подвійне коло" - це назва першої новели роману Ю. Яновського "Вершники". Трагічні події описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянської війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч і одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільної армії Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас і Сашко були махновцями, а Іван - бійцем Червоної Армії.
Кінець XIX—початок XX ст. в європейській культурі позначився складним процесом пошуків нових форм, ідей та естетичних основ відтворення життя в мистецтві. Прикметними рисами цієї доби стають тривога і драматизм, руйнування старих і створення нових форм мистецтва, нового світовідчуття. Адекватними формами осягнення дійсності тепер визнаються музика, поезія, творче осяяння; пріоритетне значення відводилося яскравій індивідуальності митця, що зумовлювало появу нового типу естетичної свідомості, закладення основ модернізму та авангардизму.
У шлюбі розбійника і повії народилась дівчинка — чиста, незаймана. Як втілення народних уявлень про красу, душевне здоров'я, моральну чистоту змальована Галя в романі. "Польовою царівною" названо її в романі, і читач одразу уявляє всю чарівність дівчини. Письменник її порівнює з перепілкою, білочкою, причудою, що заворожила парубка. Щира, весела усмішка на устах, добрі оксамитові очі, вся невеличка, в'юнка постать "польової царівни", мов у дзеркалі, відбивають її внутрішні якості, основні риси характеру дівчини. Схематичність образу проявляється у її портретній характеристиці. Автор зображає її такою красунею, яка виглядає інородцем у злодійському середовищі.
Павло Тичина, на мою думку, поет геніальний і водночас суперечливий. Поет, якого називали справжнім генієм і втраченим генієм. Поет, про якого О. Гончар писав: "Тичина - це музика й барви, це чистота душі", а Є. Маланюк назвав "поетом однієї книжки". Поет, про якого доводилося чути: "А Тичина пише вірші, та все довші, та все гірші". То який же він, справжній Тичина?
Оповідання "Дорогою ціною" написане М. Коцюбинським на основі історичних фактів, хоча герої — цілком вигадані. Письменник глибоко осмислив і проаналізував події кінця XVIII — початку XIX століття, коли після Коліївщини почалося руйнування Запорозької Січі як оплота вольності на Україні й закріпачення українського селянства. Народ не корився, мстився панам та зрадникам. По всій Україні спалахували повстання, люди, не мирячись із неволею, гинули або тікали за Дунай. Доля таких утікачів — Остапа й Соломії — знаходиться в центрі сюжету оповідання.
Роман П. Мирного та І. Білика має дві назви. У 1880 році в Женеві його було надруковано під назвою "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Коли ж твір перевидавали в Україні у 1905 році, на обкладинці стояло: "Пропаща сила". Як же виникли ці дві назви і що вони означають?
Дочитана остання стоpінка pоману Михайла Стельмаха. Пpочитана книга, а відчуття таке, що наче б то пpожите ціле життя. І хочеться багато обміpкувати: весь час відчуваєш потpебу pозібpатися в чомусь, а може пpосто, щось по-новому пеpеоцінити, подивитись на свої вчинки пpинциповіше.
Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповніше втілилося в романах про долю українського села на зламних історичних етапах XX століття. Його твори приваблюють вірою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника пронизує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба між воїнами правди і приспішниками кривди. І хоч кривда часом підступно і боляче ранить людину, те світле і справедливе, яке завжди захищає і обстоює народ, неминуче перемагає.
Серед видатних українських романістів одне з провідних місць належить Михайлу Стельмаху. Михайло Панасович - літописець життя народного. Велика любов до народу, до рідної землі, до людини пронизує роман "Правда і кривда". На сторінках його роману звучить тема народу і величі його духу, тема безсмертної народної правди, що перемагає в найтяжчих боях і труднощах - і там, де точиться безкровна, але не менш напружена боротьба за торжество справедливості і людяності.
