Леся Українка, виступивши в літературі спершу як лірик, сповнювала ліризмом і поеми, які почала писати дуже рано, і драми, до яких звернулася на порозі нового, двадцятого століття. Відтоді драматургія стала для неї визначальною у творчому доробкові.

I. Ліричний цикл у творчості Лесі Українки. (З перших кроків літературної діяльності молода поетеса тяжіє до ліричних циклів. Саме вони виконують важливу структурну функцію та збагачують можливості ліричних жанрів.)

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш "Мрії"). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів:

Чи можна співати веселу пісню, коли серце розривається від туги, а тіло страждає від нестерпного болю? Чи можна вірити у щасливе майбутнє, коли буденність перетворилася на безкінечні долання: долання обставин, долання власної безсилості? Чи можна сподіватися без надії? Звісно, що ми не можемо ототожнювати ліричного героя твору та особистість поета, але коли ми говоримо про творчість Лесі Українки, просто не можна не помічати, наскільки близькими є ці поняття.

Коли мова заходить про "жіночу поезію", то частіше за все, і це цілком зрозуміло, у ній насамперед відзначають ніжність, м'якість, особливу задушевність, мрійливість, милосердя і доброту ліричної героїні. Усе це ми, безумовно, знаходимо у творах Лесі Українки. Проте не слід забувати, що як поет-лірик вона сформувалася в бурхливу епоху, що привело до пошуків нової особистості — борця і героя, мислителя, мрійника. І тому в симфонії її поетичного слова, овіяного жіночністю, звучать виразні життєстверджувальні мотиви, мотиви уславлення мужності й сили людського духу.

Я знаю: скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії "Contra spem spero!", рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин "пісню веселу співать".

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. У драмі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю.

Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв'язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі.

Творчість Лесі Українки стала для української літератури XIX століття свіжим струменем модерністських тенденцій, що дадуть свої плоди вже у XX столітті. З її поезією пов'язане утвердження в українській літературі нових естетичних цінностей, розрив зі старими закостенілими традиціями і водночас використання найцінніших здобутків української та світової літератури.

Усі матері завжди бажають своїм дітям щастя, але по-різному. Хтось намагається приховати правду про життя, зробити вигляд, що навколо все гаразд, а хтось, навпаки, готує дітей до зустрічі з труднощами у дорослому житті.