Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб повести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження, зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського — це типова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких переслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його — приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п'ять років до Сибіру, поет більше ніколи не повернувся до рідного краю, його ж поезії стали маніфестом життя таких, як він. Позбавлений сім'ї, рідної України, поет свою музу присвячує борцям за долю народу. Поет у літературі бачить дійовий засіб виховання у народу духу революційної свідомості і протесту. Увагу письменника привертають не мальовничі краєвиди, не власні інтимні переживання, а "люд без житнього шматка".
Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб повести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження, зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського — це типова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких переслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його — приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п'ять років до Сибіру, поет більше ніколи не повернувся до рідного краю, його ж поезії стали маніфестом життя таких, як він. Позбавлений сім'ї, рідної України, поет свою музу присвячує борцям за долю народу. Поет у літературі бачить дійовий засіб виховання у народу духу революційної свідомості і протесту. Увагу письменника привертають не мальовничі краєвиди, не власні інтимні переживання, а "люд без житнього шматка".
Одну з найбільших трагедій нашого життя - Велику Вітчизняну війну - не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та інші.
Славне історичне минуле нашого народу засвітилося яскравою зіркою на сторінках безсмертного "Кобзаря". Ніхто до Шевченка не зобразив з таким натхненням велич і красу козацьких подвигів. Ніхто з таким болем не будив народну пам'ять, не нагадував так про звитягу лицарів, що, не жаліючи життя, ставали на захист волі, рідної землі, рідного народу. Поет звертався до покріпачених українців з палким закликом згадати давню славу своїх предків. Читаємо твори Тараса Григоровича "Гамалія", "Іван Підкова", "Гайдамаки", "Перебендя", "На вічну пам'ять Котляревському", "До Основ'яненка", і бачимо нашу історію, показану в живих образах.
Тарас Шевченко — видатний поет української літератури. За своє життя Шевченко написав багато творів, кожний з яких є витвором мистецтва. В усі періоди творчості Шевченка ми бачимо його зацікавленість історією України! У своїх поемах «Холодний Яр», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки» та у поезії «До Основ'яненка» автор зображує велич і красу козацької звитяги: Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, вірив, що козацька «слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».
От уже два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає нас, українців, на героїчні діяння в ім'я рідної землі, на подвиги заради її блага.
Минає п'ять століть, як у піснях і думах звеличується панорама однієї з найгероїчніших і найдемократичніших сторінок світової історії — Запорозької Січі, козацького війська, які утворювали державу. Українська й світова література створили Запорозькій Січі, козацькому військові, національним героям неповторний духовний пам'ятник.
Небагато поетів так вплинуло на формування національної свідомості українців, як вплинув Т. Шевченко на духовний розвиток України, формування національної свідомості. Поезія митця навчила його сучасників пізнавати і засуджувати несправедливість у суспільстві. Шевченків "Кобзар" — найволелюбніша книга усіх часів. Воля, прагнення до неї звучать з кожної її сторінки.
Кривава, попалена, розбита, порубана, знедолена, в загравах пожеж - такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники! У кіноповісті "Україна в огні" Довженко засуджує фашизм. Засуджую і я носіїв коричневої чуми. Вони викликають у мене ненависть і презирство.
