Зі світлими душами і чистими помислами змальовані жінки в романі В. Барки «Жовтий князь». Це дружина головного героя — Катранник Дарія Олександрівна, його, мати Харитина Григорівна та дочка Оленка.

Бути особистістю в житті складно, і жінці це вдається важко. Ця проблема не існувала тільки в XIX столітті, вона хвилює багатьох людей і сьогодні. Тому це дуже добре, що ми маємо можливість познайомитися з таким твором, де проблема становлення й утвердження особистості талановито зображена письменницею Ольгою Кобилянською. Йдеться про повість «Людина».

"Такого полум'яного культу материнства, — писав М. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". І коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, знущаються з неї ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше поет-трибун, мовчати не може. Тому Шевченко на весь голос заговорив про жінку.

У романі "Дім на горі» потяг до мандрів, незбагненні поривання у незвідане відчувають молоді хлопці, а владарюють у цьому загадковому домі самотні жінки.

Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері".

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. У драмі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю.

У духовній скарбниці нашого народу золотим набутком стали літературні шедеври українського письменства. Нещасливий в особистому житті Шевченко найвищу й найчастішу красу, красу світу, бачив у жінці, в матері. У Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака — це символ доль всього жіноцтва, які злилися в поезії Кобзаря у єдиний образ України-матері.

Ольга Юліанівна Кобилянська називала себе просто і скромно - "робітницею свого народу", але для української літератури вона стала окрасою, бо твори її, пройняті глибоким ліризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнім літературним скарбом.

Жінка... Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть... Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька... Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці.

Жіночі образи в творчості П. Мирного (внутрішня краса, благородство, працьовитість та злагода (три жіночі образи в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?": баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Ґудзівна, Мотрина невістка — кожна з них уособлює своє покоління).